У другій частині ексклюзивного інтерв’ю спеціальному кореспонденту Чемпіона Жан Беленюк розмірковує, як змінився його менталітет після обрання в Верховну Раду, ким себе бачить через 5 років і чи хоче лишитися в спорті вже на посаді функціонера.
Або ти сяєш в променях слави, або займаєш четверте місце і всі розуміють, що це — не результат
— Жане, в Парижі багато хто з наших олімпійців зайняли 4-5 місця. У цьому контексті чи є сенс, щоб українські атлети, які фінішують у топ-6, отримували невеличкі премії від держави. Бо зараз, якщо ти третій, отримуєш 80 тисяч доларів. Якщо четвертий — здається, нічого.
— Після Ріо-де-Жанейро були виплати для олімпійців, які фінішували або в топ-6, або в топ-8. Міністерство молоді та спорту прийняло додатковий акт з цього приводу. Виплати були набагато нижчі, ніж за медалі. Фактично, це було заохочення. Щоб спортсмени не дуже сильно розчаровувалися. Не знаю, як буде зараз. Але спорт іноді це достатньо жорстка річ. Або ти сяєш в променях слави. Маєш всі лаври переможця, виплати, увагу фанів і медіа. Або займаєш четверте місце і всі розуміють, що це не результат. В цьому випадку четверте або п’яте місце може дорівнювати останньому. Вони найприкріші. Ти добре зробив свою роботу, продемонстрував гарний результат. Але без медалі це не котирується. Це потрібно прийняти. Тому бажаю нашим олімпійцям, які зайняли високі місця, але не потрапили до призерів, не розчаровуватися і далі вірити в себе. Продовжувати штурмувати спортивні вершини. Тут показовий приклад Іллі Ковтуна, який спочатку двічі став четвертим, а потім виграв медаль.
— У багатьох олімпійців з нашої команди батьки або друзі в ЗСУ. У вас хтось з близьких є в армії?
— В мене з близьких родичів в Україні тільки мама. Вона живе в Києві в реаліях воєнного часу. Переживає, але вірить в перемогу. Батько у мене загинув багато років тому. Друзі служать в різних підрозділах — у ГУР, ЗСУ, Нацгвардії. Багато знайомих спортсменів-військовослужбовців. Таких, як і я. Просто я зараз відряджений до Верховної Ради.
— 10 років тому у нас з вами був цікавий діалог, в якому ви, на той момент чемпіон Європи, розповідали мені, як влада не цінує ваш талант і спортивні заслуги. Як робота у Верховній Раді змінила ваш менталітет? На мою думку, на той час ви демонстрували у цих питаннях обмежений світогляд.
— Звісно, в цьому контексті у мене змінилася точка зору. Я став глибше розуміти процеси, як відбуваються зміни в таких галузях, як спорт. Хто за що відповідає — які гілки влади. Аналізував те, як себе поводив тоді. Визнаю, це була поведінка суто спортсмена. Зараз серед колег багато хто себе так само поводить. Я їх ніколи не засуджую. Вони просто інколи не розуміють процесів і відповідальність тих чи інших органів влади.
Так само, як і багато українців ставляться до політики. У нас достатньо політизоване суспільство. Але мало хто розуміє, як взагалі відбувається велика політика. Я зробив серйозний крок вперед порівняно з тим Жаном, який був 10 років тому. Це нормально, коли з часом людина розширює свій світогляд. Зараз чітко розумію процеси комунікації держави зі сферою спорту. Розумію, хто за що відповідає, яким чином впроваджуються ті чи інші рішення. Які інстанції відповідають за певні вектори розвитку. Є розуміння причино-наслідкового зв’язку. І це стосується не тільки спорту. Робота у Верховній Раді дала мені можливість зрозуміти реалії речей в контексті всієї держави.
Якщо по сусідству РФ, тебе будуть намагатися вбити
— Помітив, що в побуті деякі наші олімпійці продовжують спілкуватися російською. Ви повністю перейти на українську не збираєтесь?
— Постійно намагаюся удосконалити свою українську. У побуті ще використовую російську в деяких моментах. Активно вивчаю англійську, даю інтерв’ю англійською.
— Ви вже заявили, що після Олімпіади завершуєте свою спортивну кар’єру. Ким себе бачите через 5 років? Є бажання лишитися у спорті в ролі функціонера?
— Зараз мені складно уявити себе і державу через 5 років. На цей момент я активний спортсмен, але за тиждень, скоріше за все, вже йду на пенсію. Паралельно працюю в українському парламенті, тож мені точно є чим зайнятися у моменті. Хочеться закінчення війни на українських умовах. Відновлення нашої економіки. Повернення мільйонів українців додому, адже друге пов’язано з третім. Хочеться отримати гарантії безпеки від наших партнерів. Якщо по сусідству знаходиться такий ворог як РФ, яка буде постійно намагатися тебе вбити, то тільки серйозні гарантії безпеки дадуть нам змогу розраховувати на нормальне стабільне життя в нашій країні.
Тож наразі середньострокових планів не будую, адже невідомо, що буде за рік. Що вже казати за 5 років. Єдине, знаю, що спорт в моєму житті залишиться назавжди. Яка моя роль буде в ньому — це питання відкрите. Може, піду в бізнес. Може, буду займатися настільним тенісом.
— Це ваше нове хобі?
— Настільним тенісом цікавився достатньо давно — мені він подобався з дитинства. Останні пару років роблю це більш систематично. Граю вже на іншому, якіснішому рівні. Коли є час, відвідую тенісні клуби. Багато в чому це залежало від моєї борцівської підготовки. Але після закінчення активної борцівської кар’єри зможу приділяти настільному тенісу більше часу. Стежу за олімпійським турніром з цього виду спорту, знаю переважну більшість топ-гравців. В олімпійському селищі фотографувався з легендою китайського настільного тенісу Ма Лонгом. Це віддушина, яка мені чудово заходить. І хобі, і активне дозвілля, яке дозволить тримати себе в гарній фізичній формі. Як буде далі — подивимось.
Максим Розенко, Чемпіон, з Парижа
Відповідальний редактор — Денис Шаховець
