Мобілізація та економічне бронювання – питання №1 для всього українського суспільства. Правила бронювання співробітників, які підлягають мобілізації, розмиті та незрозумілі. Критерії відбору суб’єктивні та відірвані від реалій економіки. Хоча кількість заброньованих зросла втричі – до 1,5 мільйона осіб, це не вирішило ключових проблем у реальному секторі.
Ситуацію тільки погіршують суперечливі заяви політиків і чиновників. Нові законодавчі ініціативи, що прив’язують бронювання до зарплат, породжують відчуття соціальної несправедливості. Здається, що всі ці зміни лише косметичний ремонт системи, яка насправді не працює.
Україна воює за своє виживання, тому всі зусилля мають бути спрямовані не лише на зміцнення армії, а й на ефективну організацію тилу. Однак сьогоднішня модель мобілізації та бронювання не враховує нагальних потреб ані армії, ані економіки.
Реклама:
Наявні законодавчі ініціативи, що регулюють економічне бронювання, фактично безглузді та навіть шкідливі. Адже вони пропонують бронювати тих, у кого високі зарплати, але чи справді вони потрібні державі під час війни? Невже інвестбанкір важливіший за слюсаря, який тримає економіку на плаву? Пріоритети війни зовсім інші.
Ба більше, таке бронювання піднімає питання соціальної справедливості на новий рівень. І тільки питання часу, коли російська пропаганда заполонить не тільки український, а й західний медіапростір наративами про те, що бідні помирають, а багаті жирують. І це буде сильно демотивувати українських бійців на передовій. Ті, хто просувають цю ідею, просто корисні ідіоти «на службі» у ФСБ.
Щоб армія і тил діяли як єдиний механізм, необхідно провести аудит секторів і підприємств за ступенем їхньої корисності для забезпечення потреб держави. Не тільки військових. Після цього розподілити по підприємствах загальну заявку на мобілізацію з конкретними цифрами від Міністерства оборони.
По кожному підприємству, залежно від необхідності його продукції, ваги в галузі та внеску в економіку, доводиться його квота з мобілізації. Якщо підприємство стратегічне і виробляє, наприклад, дрони, то у нього мобілізаційна квота може бути і нульовою. Якщо внесок компанії у виживання країни і держави несуттєвий, то і кількість заброньованих менша.
Після доведення квот уже саме керівництво підприємства має визначити список співробітників, критично важливих для забезпечення роботи і тих, без кого може обійтися. Рішення про те, кого мобілізувати, мають ухвалювати керівники підприємств, а не військкомати. Це складно і неприємно, але це і є справжня відповідальність. Після виконання мобілізаційної квоти, всі інші співробітники підприємства вважаються автоматично заброньованими.
Звісно, такі правила мають поширюватися тільки на офіційно працюючих співробітників. Тіньовий сектор держава має повне право офіційно працевлаштовувати на роботу в ЗСУ зі стовідсотковою квотою.
Зрозумілі правила гри принесуть користь усім: підприємства знатимуть, що їхніх ключових спеціалістів не заберуть, їхні клієнти отримають гарантію, що ключові фахівці працюватимуть із ними в довгостроковій перспективі, бюджет отримає стабільні податки, а суспільство прозорість і чіткість у питаннях мобілізації.
Цей план потребує злагоджених дій Верховної Ради та Кабміну: депутати мають стратегічно визначити рамки процесу, а уряд – провести велику аналітичну роботу та визначити критерії відбору підприємств і мобілізаційні квоти. Лише тоді втілиться в життя принцип «воюй або працюй».
Олег Дунда, народний депутат
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об’єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція «Української правди» не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
