Підписання у Білому домі мирної декларації між Азербайджаном і Вірменією стало новиною, яка привернула увагу світових медіа. Документ складається з сімнадцяти пунктів, однак його повний зміст не розкривається.
Відомо, що сторони підтвердили взаємне визнання суверенітету і територіальної цілісності, домовилися про розвиток економічної співпраці та відкриття транзитного шляху через так званий «Маршрут Трампа», який зʼєднає основну територію Азербайджану з Нахічеванню.
За інформацією ЗМІ, декларація також передбачає відмову від міжнародних позовів і заборону розміщення військ третіх країн на кордоні.
Реклама:
На перший погляд, це виглядає як завершення конфлікту, що тривав з 1987 року. Але досвід світової політики і міжнародних відносин свідчить, що підписаний договір – це лише формальна рамка, яка може закріпити мир на папері, але не обов’язково гарантує його в реальності. Роки протистояння залишили по обидва боки глибокі травми, зруйновані громади, спогади про насильство і втрати, які не зникнуть лише тому, що лідери поставили підписи під угодою.
Саме тому одним із ключових інструментів, здатних забезпечити тривалий мир, є перехідне правосуддя. Це не просто набір юридичних процедур, а комплексний підхід, що поєднує притягнення до відповідальності тих, хто вчинив міжнародні злочини чи грубі порушення прав людини, із заходами, спрямованими на відновлення суспільної довіри. Він включає правду про минуле, вшанування пам’яті жертв, відновлення справедливості та інституційні зміни, які мають унеможливити повторення конфлікту. Перехідне правосуддя не обмежується формальним «закриттям» сторінки війни, а допомагає суспільству прожити травматичний досвід і знайти підстави для співіснування. Для Азербайджану і Вірменії це могло б стати найкращим шляхом вперед. І водночас цей підхід надзвичайно важливий і для України, яка також має перед собою завдання не лише захистити свою територію, а й у майбутньому створити умови, за яких відновлений мир буде міцним і справедливим.
Однак, судячи з інформації у ЗМІ, сторони відмовилися від взаємних правових претензій, що робить неможливе повноцінне впровадження перехідного правосуддя. Тож варто розглянути ще один підхід – консоціалізм. Це модель політичного врядування, яка передбачає розподіл влади між основними групами суспільства, щоб жодна з них не відчувала себе відстороненою чи позбавленою впливу. Консоціалізм може бути альтернативою перехідному правосуддю: він не вирішує питання покарання за минуле, але створює інституційні механізми, що знижують ймовірність нового конфлікту, і особливо корисний тоді, коли сторони не готові до судового розгляду минулих подій, але прагнуть закріпити мир. Ця концепція ґрунтується на принципі участі всіх значущих спільнот у процесі ухвалення рішень, взаємному визнанні права вето у питаннях, які зачіпають їхні фундаментальні інтереси, і забезпеченні автономії у внутрішніх справах. Такий підхід став ключем до зниження рівня насильства у Північній Ірландії, де Белфастська угода 1998 року створила механізми спільного управління між католиками-націоналістами та протестантами-юніоністами. Вона не усунула всіх протиріч, але дала змогу перетворити збройне протистояння на політичний діалог.
Звичайно, у класичному консоціалізмі йдеться насамперед про внутрішньодержавні питання. Тому наразі цей підхід незастосовний до Карабаху чи Сюнікської області. Однак адаптація його принципів могла б посилити результат, досягнутий мирною угодою.
- На міждержавному рівні – це могло б означати створення постійно діючих спільних комісій з рівним представництвом і правом вето, які розглядали б питання безпеки, економіки та збереження культурної спадщини.
- У діаспорному та гуманітарному вимірі важливою була б гарантія збереження і безперешкодного відвідування місць культурної спадщини, релігійних обʼєктів азербайджанцями у Вірменії та вірменами в Азербайджані, а також могил родичів на території іншої держави.
- В економічній площині перспективним кроком стало б формування спільних прикордонних економічних зон і реалізація великих інфраструктурних і енергетичних проєктів, транспортних коридорів, що поєднували б ресурси та інтереси обох країн, та мали б самоврядування.
Водночас абсолютно уникнути перехідного правосуддя і все ж досягти стійкого миру можливо, але це значно ускладнює завдання. Такі підходи, як консоціалізм чи досвід Північної Ірландії, є гідними альтернативами, але навіть вони часто включають елементи визнання, діалогу або відновлення справедливості, хай і не у формальному форматі правосуддя. Замість розслідування і покарання за минуле консоціалізм пропонує гарантії майбутньої безпеки і співпраці, закріплені в інституційній формі, а замість визнання провини і компенсацій – механізми рівного представництва у вирішенні спільних питань, що зменшує ризик відновлення конфлікту через політичну ізоляцію або реваншизм.
Мир – це завжди більше, ніж дипломатичний документ. Це процес, у якому кожен крок має значення: від визнання правди і вшанування жертв до створення політичної системи, здатної витримати тиск конфліктних інтересів. Історія показує, що без цього навіть найдетальніші угоди ризикують залишитися лише красивими словами на папері. Справжній мир народжується тоді, коли суспільства взаємно готові не лише жити поруч, а й бачити одне в одному рівноправних і гідних партнерів у спільному майбутньому.
Гюндуз Мамедов
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об’єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція «Української правди» не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
