Заяви західних лідерів про можливість направлення миротворчих військ в Україну викликали серйозні дискусії. І наразі це виглядає як політична авантюра.
Прем’єр-міністр Великої Британії Кір Стармер заявив, що Лондон готовий відправити війська, якщо це буде необхідно для забезпечення безпеки. Раніше подібні заяви робила і Франція. Хоча нещодавно Еммануель Макрон прокоментував, що не мав на увазі сухопутні війська. Водночас низка інших європейських країн вважають ці обговорення передчасними. То чи є сенс реально сподіватися на ефективну миротворчу місію в Україні? Наразі це більше схоже на суто політичну гру з підвищенням ставок. Більше того, тема миротворців постійно викликає суперечки. Адже вони можуть бути як ефективним інструментом припинення конфлікту, так і сприяти замороженню війни. Щоб зрозуміти, чого варто очікувати від можливої місії в Україні, необхідно розібратися в сутності миротворчих операцій, їхніх видах та реальних прикладах.
Миротворчі місії в цілому спрямовані на врегулювання збройних конфліктів, захист цивільного населення або підтримку державних інституцій у перехідний період. У своєму сучасному розумінні вони виникли після Другої світової війни. Коли у 1945 році було засновано ООН, однією з основних цілей організації стало підтримання міжнародного миру та безпеки. І миротворчі місії стали одним із таких механізмів.
Реклама:
У 1948 році, після ухвалення Радою Безпеки ООН резолюції 50, була створена ООН для спостереження за виконанням умов перемир’я (UNTSO). Вона складалася з військових спостерігачів, які мали контролювати дотримання перемир’я на Близькому Сході. Їхнім основним завданням було запобігання ескалації конфлікту шляхом моніторингу ситуації та взаємодії між сторонами. Військові спостерігачі ООН залишаються там і до сьогодні.
Наразі миротворчі операції є важливим інструментом міжнародної безпеки, хоча їх ефективність часто є сумнівною і залежить від політичної волі та мандату. Сучасні миротворчі місії можуть існувати не лише під егідою ООН, а й інших організацій (НАТО, ЄС, Африканський Союз) або бути створені в рамках коаліцій окремих держав. Але ключовим принципом миротворчих місій залишається наявність саме міжнародного мандату. В інших випадках така участь може сприйматися як пряме втручання в конфлікт.
В цілому миротворчі місії бувають різними й виконують різні функції – деякі складаються виключно зі спостерігачів, які стежать за виконанням домовленостей, інші – передбачають розміщення військового контингенту, щоб запобігти бойовим діям.
Історичні приклади миротворчих місій
Одним з найбільш болісних історичних прикладів є миротворча місія в Руанді (1993 р.), мандат якої виявився безсилим перед міжнародними злочинами, зокрема геноцидом.
Миротворча місія ООН у Руанді (UNAMIR) була створена для контролю за виконанням мирної угоди між урядом і Руандійським патріотичним фронтом. Її завданням було моніторити дотримання перемир’я та допомагати у формуванні нового уряду. Однак у квітні 1994 року ситуація змінилася: після вбивства президента країни Жувеналя Габ’ярімани розпочався геноцид тутсі, під час якого було вбито близько 800 000 людей. Миротворці ООН, які мали обмежений мандат, не могли втручатися у події та захищати цивільних. Керівництво ООН довго не визнавало масштаб трагедії, і лише через кілька місяців, коли більшість убивств уже сталися, надіслало додаткові сили.
Більше того, у деяких випадках миротворці залишали місцевість, навіть коли там тривали масові вбивства. Один із найбільш відомих епізодів стався в технічному училищі в Кігалі, де сотні людей знайшли тимчасовий притулок під охороною миротворців. Однак після того, як військові покинули це місце, майже всі, хто там переховувався, були вбиті. У правозахисної спільноти досі виникають резонні запитання до Франції та Бельгії, повʼязані з цією місією.
Тож без адекватного мандату та політичної волі міжнародної спільноти навіть присутність миротворців, на жаль, не рятує цивільне населення.
Ще один повчальний для нас приклад – Балкани, куди під час війни ООН направила місію UNPROFOR для захисту цивільного населення. Проте у липні 1995 року боснійські серби атакували місто Сребрениця, яке перебувало під захистом «блакитних шоломів». Миротворці не отримали дозволу на застосування сили та були змушені відступити. Це призвело до вбивства понад 8 000 боснійських мусульман – акт, пізніше визнаний геноцидом. Слабкий мандат і відсутність політичної підтримки з боку міжнародної спільноти перетворили миротворців на безсилих свідків масових вбивств. І зрештою, як памʼятаємо, все завершилося політичним рішенням щодо військового втручання.
Ну і, звісно, не можна не згадати про досвід Грузії, де миротворча місія діяла з 1993 року, але припинила існування після ескалації та російської агресії. Після конфлікту в Абхазії ООН направила Місію по спостереженню в Грузії (UNOMIG) для моніторингу дотримання припинення вогню. Проте у 2008 році Росія розпочала війну проти Грузії, визнала «незалежність» Абхазії та Південної Осетії, а потім заблокувала продовження мандату UNOMIG у Раді Безпеки ООН. Тож якщо одна зі сторін конфлікту має право вето в міжнародних організаціях, миротворча місія також не буде ефективною.
Вирізняється серед інших миротворча місія в Демократичній Республіці Конго. Місія (MONUSCO) – одна з найбільших операцій ООН. Вона розгорнута для гуманітарної допомоги місцевому населенню й змушена боротися з численними збройними угрупованнями, які тероризують цивільне населення. Тобто це миротворча місія ООН, яка долучається до активних бойових дій. У 2013 році в ДРК був створений «бойовий загін» ООН, який мав право застосовувати силу для ліквідації повстанців. Зараз ситуація у ДРК знов загострилася, тож уважно слідкуємо за діяльністю місії ООН.
Також важливо враховувати досвід миротворчий місій ООН у Сомалі у 1992–1995 роках, що стали одними з найскладніших і найсуперечливіших в історії миротворчої діяльності. На початку 1990-х років Сомалі занурилося в глибоку політичну кризу. Після повалення диктатора Мохамеда Сіада Барре у 1991 році різні збройні угруповання почали боротися за владу. Це спричинило гуманітарну катастрофу – масовий голод, тисячі загиблих, мільйони біженців та колапс державних інституцій. ООН вирішила втрутитися для стабілізації ситуації та забезпечення доставки гуманітарної допомоги. Однак миротворці не мали достатньо сил для контролю ситуації, а збройні угруповання перешкоджали їхній діяльності. Бої між місцевими воєначальниками продовжувалися, що зробило доставку гуманітарної допомоги майже неможливою.
У березні 1993 року місію переформатували для встановлення миру між ворогуючими угрупованнями. Ця місія була значно масштабнішою і включала близько 28 000 військовослужбовців з різних країн. Проте цілей так і не було досягнуто. Наразі Сомалі залишається нестабільною країною, хоча там продовжують діяти африканські миротворчі контингенти, такі як AMISOM (Місія Африканського Союзу в Сомалі).
То чи можлива миротворча місія в Україні?
Для мене це наразі виглядає утопічно. Адже у 2015 році Україна вже офіційно зверталася до ООН із пропозицією розгорнути миротворчу місію на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей. Основна мета цього звернення полягала в тому, щоб створити безпечні умови для припинення бойових дій, відновлення контролю України над кордоном і забезпечення стабільності в регіоні.
Тоді, попри численні дипломатичні зусилля, питання введення миротворців ООН у зону конфлікту залишилося невирішеним через відсутність консенсусу в Раді Безпеки ООН, де Росія як постійний член має право вето. Тож, якщо дивитися на питання реалістично, навряд наші партнери погодяться реалізовувати цю ідеї без згоди як нас, так і Росії. Як мінімум через небажання потенційної ескалації. А Росія вустами Лаврова вже заявила, що неприпустимо введення миротворців із країн НАТО. До того ж, ніхто не говорить про те, що місія можлива за нинішніх обставин. Її розглядають виключно як етап врегулювання.
Водночас важливо розуміти, що для хоча б умовного успіху миротворчих місій вони повинні мати чіткий мандат (того ж Радбезу ООН), що включає право на застосування сили для захисту цивільного населення. І якщо деякі країни ЄС все ж приймуть рішення щодо миротворчої місії, їм доведеться провести консультації з країнами НАТО. Зрештою має бути політична воля країн-учасниць, без неї жодна місія не буде ефективною.
Гюндуз Мамедов
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об’єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція «Української правди» не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
