Перемога Путіна, удар по Україні. Про що Трамп домовився на Алясці з господарем Кремля

«Ви можете досягти тимчасового умиротворення, поступаючись насильству, але тривалого миру так не отримати». Це слова Ентоні Едена – британського міністра закордонних справ, який у лютому 1938 року подав у відставку на знак протесту проти «Мюнхенської змови» – ганебної угоди з Гітлером, яку підписав тодішній британський прем’єр Чемберлен.

15 серпня 2025 року цю цитату опублікував очільник МЗС Чехії Ян Ліпавський – щойно на Алясці почалася зустріч між «Гітлером нашого часу», Владіміром Путіним, і американським президентом Дональдом Трампом.

Переговори в Анкориджі, на перший погляд, не завершилися новим «Мюнхеном» – жодної угоди за підсумками зустрічі не з’явилося. Утім, слова Едена цілком пасують результатам цієї зустрічі.

Путін поїхав з Аляски безумовним переможцем. Цю перемогу йому подарував Трамп.

Нехай найгіршого можливого сценарію вдалося уникнути, і долю України за її спиною ніхто не намагався вирішити, але президент США припустився величезної кількості інших помилок.

Путін не просто остаточно вийшов з міжнародної ізоляції. Йому вдалося публічно і безкарно принизити США загалом та американську армію зокрема. А ще – досягти (доволі очікуваного) рішення Трампа наразі не бити санкціями по Росії.

А на додаток Трамп визнав, що результатом переговорів стала його «домовленість» з Путіним про обмін територіями між Україною та РФ – попри свої публічні обіцянки не вести про це переговори.

Поза тим, ситуація, що склалася, не обов’язково має катастрофічні наслідки для України.

Пояснюємо найважливіше з того, що відбулося на Алясці. І найголовніше – що там із «перемир’ям», якого Трамп обіцяв досягнути.

Почесті для злочинця

Ще перед початком візиту Путіна до Аляски в українських соцмережах доводилося чути думку про те, що США мали б арештувати російського правителя, який насправді є міжнародним злочинцем і відповідальний за смерті багатьох тисяч ні в чому не винних людей і за скалічене життя мільйонів. Те, що саме Путін несе за це відповідальність, не піддає сумніву навіть Трамп – ця теза не раз лунала у його промовах.

Утім, про його арешт у Анкориджі не могло йтися, і не лише через геополітичні причини. США не є членом Міжнародного кримінального суду, на їхній території не діє ордер на арешт від МКС та діє безумовний імунітет для глави держави. Словом, Сполучені Штати не мали жодного права на заходи примусу стосовно Путіна під час його візиту.

Але це не пояснює, навіщо США було аж настільки принижуватися.

Те, як відбувався візит, лишало хіба що припущення, що у Трампа погодилися виконати усі, навіть найбільш неприпустимі побажання кремлівського господаря.

Починаючи з того, що Трамп особисто зустрів Путіна на летовищі і посадив у своє авто. За міжнародними канонами – жест неймовірної дружби, подібні випадки можна перелічити на пальцях. Путіну точно ніколи не доводилося їхати від літака в автомобілі з президентським прапором іншої держави.

Помітне обурення викликала і парадна червона доріжка для злочинця Путіна, і ще більше те, що її доручили розправляти солдатам армії США в уніформі.

Фото і відео американських військових, що пораються на колінах перед трапом літака з написом «РОССИЯ», одразу облетіли соцмережі.

Не менше вразив підсумковий брифінг після переговорів Трампа і Путіна, де роль «господаря» чомусь відвели Путіну.

Є тверде правило, що саме президент США має починати пресконференції з іноземними гостями, якщо ті проходять на території США (подібне правило діє і в інших країнах). І хоча зустріч відбувалася на Алясці, яка безумовно є американським штатом – та брифінг відкрила промова Путіна. Яка, до того ж, виявилася удвічі довшою за Трампову.

І для того щоб абсурд видавався повним: Путін виступав за трибуною з гербом президента США на ній.

Це все – протокольні деталі, але у міжнародних відносинах вони мають значення.

А дифірамби та компліменти Трампа до «щирого друга Владіміра» доповнювали картину. Та й у Москві це створило стан, близький до ейфорії. «Три роки (медіа на Заході) розповідали про ізоляцію Росії, а сьогодні побачили червону килимову доріжку, якою зустрічали російського президента в США», – пораділа цій іміджевій перемозі Марія Захарова, речниця російського МЗС.

Утім, ще важливішою стала змістовна частина переговорів.

Успіх не тільки для Росії

Ще на етапі підготовки до візиту відбулася дипломатична «штовханина» з приводу того, хто ж має полетіти на зустріч з Путіним. Генерала Кіта Келлога, хоч той і брав участь у підготовці до переговорів, не включили до списку через позицію Росії – бо він для Кремля занадто проукраїнський.

Медіа на тому етапі публікували аналіз та міркування про те, чому такий склад делегації; що це змінить для переговорів; чи добре, чи погано те, що у кімнаті не буде американських військових керівників тощо. Та всі ці міркування виявилися нерелевантними, бо зустріч у широкому складі за участю делегації скасували (або звели до протокольного мінімуму, без дискусій по суті). Натомість увесь час переговорів забрала зустріч у вузькому складі, на якій були лише лідери, перекладачі, міністри закордонних справ (Марко Рубіо і Сергєй Лавров) та по одному раднику (Стів Віткофф та Юрій Ушаков).  

Вони говорили дві з половиною години, і на цьому переговори вичерпалися.

Тут варто зауважити, що зустрічі у форматі «повний тет-а-тет», за присутності лише перекладачів, цього разу не було, окрім кількох хвилин у автомобілі відразу після прильоту; цього точно було недостатньо для будь-якої змістовної домовленості (до того ж у автомобілі з ними не було перекладача).

Це стало відмінністю від першого терміну Трампа. Тоді, на зустрічі у Гельсінкі, він вважав за нормальне вести переговори з Путіним без участі інших посадовців – і зазнав на них повної поразки.

Про що ж домовилися зараз?

Деякі деталі Трамп відкрив у інтерв’ю Fox News, яке дав відразу після переговорів.

Одна з ключових перемог Путіна: зникла небезпека так званих «ядерних нафтових санкцій», які перебувають на розгляді у Конгресі США і на підтримку яких віднедавна почав висловлюватися Трамп. Йдеться про «вторинні санкції», тобто удар не по самій Росії, а по державах, які купують у неї нафту і газ, спонсоруючи тим самим російську машину війни; цей тиск мав би зробити торгівлю з Росією занадто токсичною. Такі санкції вважають найбільш дієвими для впливу на РФ.

Після переговорів на Алясці Путін може спокійно видихнути.

Принаймні, на деякий час це питання зняте з порядку денного.

«Через те, що відбулося сьогодні, я думаю, що я не маю про це (запровадження вторинних санкцій) думати. Точніше, я, можливо, повинен буду про це подумати через 2-3 тижні, але зараз ми не маємо про це думати. Зустріч пройшла дуже добре», – сказав Трамп.

Інший важливий результат переговорів – цього разу вигідний Києву – це політичне рішення про те, що Україна має отримати гарантії безпеки від США.

Від початку роботи на посаді Трамп відстоював позицію про те, що мирні домовленості не повинні включати будь-яку участь або роль США у гарантуванні подальшої безпеки України. Мовляв, це європейські справи, і перейматися ними повинна лише Європа.

Ця позиція почала змінюватися тільки в останні дні. 13 серпня президент Франції Емманюель Макрон після переговорів з Трампом зробив сенсаційну заяву, що США готові долучитися до гарантій безпеки Україні. Дорогою на Аляску цю інформацію уперше підтвердив сам Дональд Трамп.

А після переговорів з Путіним цей тектонічний зсув, схоже, є зафіксованим остаточно. Трамп у інтерв’ю Fox News знову підтвердив цю готовність і наголосив, що цей елемент мирного плану вже погоджений з Росією. А згодом стали відомі деталі. Йдеться про безпекові гарантії «як у НАТО»: «Цю ідею на переговорах запропонувала американська сторона як начебто погоджену з Путіним». 

Понад те, Путін на брифінгу після переговорів також бовкнув про те, що у майбутніх мирних домовленостях подальша безпека України має бути гарантована.

Щоправда, інші деталі миру лишаються так само недосяжні.

Без перемир’я та з «втратою територій»

Якщо порівнювати заяви Трампа перед зустріччю на Алясці та після неї, то головна відмінність – це те, що стосується можливого перемир’я.

Перед самітом президент США наполягав, що перемир’я – це ключовий елемент зустрічі з Путіним. Мовляв, якщо російський лідер виявиться неготовим про це домовлятися – то розмова з ним у принципі не матиме сенсу, зустріч можна вважати «поганою».

Утім, попри те, що по факту Трамп оголосив свої переговори з Путіним «дуже успішними» – якраз із цього питання жодного успіху досягнути не вдалося.

Тому ані на фінальному брифінгу, ані у півгодинному інтерв’ю Трампа після переговорів слово «ceasefire», тобто «припинення вогню», не прозвучало жодного разу! Немов це взагалі не має значення.

Цей парадокс пояснив кореспондент американського Axios Барак Равід.

«Президент Трамп сказав Зеленському і лідерам НАТО, що Путін не хоче перемир’я та віддає перевагу комплексній угоді для завершення війни. За словами джерела, присутнього під час дзвінка, Трамп сказав, що «думає, що швидка мирна угода – це краще, ніж перемир’я», – затвітив журналіст.

Ця історія додатково підтвердила, наскільки гнучким є Дональд Трамп у своїх навіть найбільш категоричних вимогах до російського лідера.

А зараз є нагода перевірити також, чи буде подібна гнучкість щодо України.

Бо серед вимог, які прозвучали від Трампа, є також та, що обіцяє стати украй проблемною для Зеленського і для України загалом. Йдеться про питання територіальних поступок.

Це – напевно, найбільша «зрада» переговорів, які відбулися на Алясці, з позиції України.

У все тому ж інтерв’ю Fox News (бо це наразі єдина детальна комунікація від президента США) Дональд Трамп оголосив, що частиною його домовленості з Путіним став «обмін територіями» між Україною і Росією. При цьому Трамп кілька разів наголосив, що тепер головне питання – щоб Україна прийняла ці домовленості.

Бо, за його словами, згода Києва не є очевидною.

І тут є дуже важливий позитивний для нас момент. Від Трампа не прозвучало ані найменшого натяку на те, що він примушуватиме Київ погодитися на такий обмін, якщо він виявиться неприйнятним для українців. Ситуація, що склалася, не обов’язково має катастрофічні наслідки для України. Йшлося лише про потребу переконати українську сторону в цьому і знайти правильні параметри такого обміну. 

«Ми дуже близькі до угоди, і Україна має на це погодитися. Хоча можливо, що вони (українці) скажуть – ні!»

Такі формулювання – найкращий доказ того, що йдеться про варіанти, від яких Україна буде не у захваті. Утім, деталей немає, звучать лише загальні слова. А ще примітно, що цей «обмін територіями», виходячи із заяви Трампа, об’єднаний у пакетну домовленість із гарантіями безпеки для України. «Має відбутися обмін територіями, буде більше російської території, ніж було, а Україна має отримати безпекові заходи, які не будуть пов’язані з НАТО», – пояснив він.

З контексту американських заяв виходить, що очікувані обриси цього обміну невідомі; найімовірніше, про це буде йтися вже на переговорах лідерів України та РФ. Але доволі очевидно, що досягти компромісу у цьому питанні буде вельми непросто.

Зустріч Зеленського та Путіна – це ще один елемент домовленості, нібито досягнутої на Алясці, причому Трамп збирається бути присутнім на цій зустрічі. Однак це – американське бачення. Водночас у Кремлі взагалі заперечують, що планують переговори у такому форматі. Тож говорити, що після переговорів на Алясці ми стали близькі до угоди про мир, точно не можна. Росія не дуже приховано працює над тим, щоб цієї домовленості не було.

І у Вашингтоні, і у Києві мають намір використати шанс для того, щоб досягти хоч якогось прогресу і щоб саміт в Анкориджі не перетворився на «пшик», єдиним результатом якого стануть дипломатичні та іміджеві перемоги Путіна. Але далеко не факт, що у них це вийде. 

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор «Європейської правди»