Протягом останніх декількох тижнів Україна продемонструвала зміну у своїй комунікаційній стратегії щодо військових операцій, рухаючись напрямком проактивної й багатошарової комунікації.
Перебуваючи під тиском війни на виснаження, Україна чітко усвідомила, що вражати ворога варто всіма можливими засобами. І якщо раніше ми часто відставали в інформаційній послідовності, то останні події демонструють кардинальну зміну підходу. Аналіз трьох знакових операцій: «Павутина», третього удару по Кримському мосту та збиття Су-35 – показує, як військові перемоги перетворюються на потужний політичний та психологічний капітал. Україна показує не лише силу удару, а й здатність діяти глибоко в тилу РФ, підриваючи впевненість як російського суспільства, так і його еліт, залишаючись при цьому у межах міжнародного права.
Еволюція на полі бою: спецоперації та стратегічна комунікація. Повномасштабне вторгнення трансформувало українську військову стратегію. Спецоперації еволюціонували від оборонних дій до все більш зухвалих та технологічно досконалих ударів углиб російської території. Хронологія останніх атак – це не випадкові успіхи, а послідовна кампанія з нарощування тиску:
Реклама:
1. Збиття Су-35 українським F-16 (7 червня). Подія є переломною, оскільки це перше підтверджене бойове застосування F-16 Повітряними силами України. Український F-16 збив російський Су-35 у повітряному просторі над Курською областю Росії. Це продемонструвало зростання військово-технологічних можливостей України.
2. Підводний удар СБУ по Кримському мосту (3 червня). Атаки на Кримський міст завжди мають величезний символічний та стратегічний резонанс. Служба безпеки України здійснила вже третій удар по Кримському мосту, що завдало значних пошкоджень підводним опорам мосту. Акцент на «підводному» ударі вказує на використання нових, досконаліших морських дронів та надсилає меседж про неминучість деокупації Криму.
3. Спецоперація «Павутина» (оприлюднена 1 червня). Знищення значної частини стратегічних носіїв крилатих ракет – це операція, що впливає на саму здатність Росії вести війну на дистанції. За оцінками, було пошкоджено або ураження 40 стратегічних бомбардувальників. Знищення такої частини стратегічних носіїв завдало збитків на суму близько 7 мільярдів доларів.
Як слово підсилює удар. Значною частиною успіх цих операцій був підкріплений потужною та правильною, послідовною комунікацією. В інформаційній війні критично важливо, хто і що сказав першим, які ланцюги і канали подачі інформації використані. Україна в цих прикладах блискуче сформувала потрібні наративи і вчинила дії:
- Наратив «Демілітаризація тріади» (операція «Павутина»). Комунікація успіху по знищенню стратегічних бомбардувальників свідомо била по головному російському фетишу – ядерному шантажу. У перекладі цей меседж такий: стратегічний потенціал Росії, яким ви погрожуєте світу, вразливий. Ми можемо його нейтралізувати, не маючи ядерної зброї. До речі, за оцінкою Альянсу, це була «найуспішніша операція«, що суттєво послаблює головний козир Путіна і демонструє Заходу, що інвестиції в українську оборону – це інвестиції у глобальну безпеку.
- Наратив «Немає більше безпечних місць» (удар по аеродрому в глибині РФ під час операції «Павутина»). Атака на віддалений аеродром Сибіру транслювала простий, але потужний сигнал російським елітам та військовим: «Ми дістанемо вас всюди». Це руйнує ілюзію безпечного тилу і змушує Росію розпорошувати свої дорогоцінні системи ППО, послаблюючи їх на лінії фронту.
- Наратив «Україна переписує правила війни». Зухвалість всіх трьох операцій викликала обговорення у світових медіа, де Україну хвалили за зміну правил сучасної війни. Однак, були й занепокоєння. Наприклад, спеціальний посланник США з питань України Кіт Келлог висловив стурбованість щодо тактики України, наголошуючи, що «рівень ризику зростає», коли атакуються елементи «національної системи виживання» супротивника, такі як ядерна тріада. Однак, аргументована й адекватна відповідь Росії на операцію (крім звичного тероризування цивільного населення) вчергове доводить: будь-які «червоні лінії», навіть ядерні, можна зрушити. І Україна знову це продемонструвала світу.
- Наратив «Кримський міст – це дорога в нікуди» (удар по мосту). Кожен удар по цьому символу окупації – це не лише логістична проблема для ворога. Це меседж про неминучість деокупації Криму. Та це питання часу.
- Дія «героїзація». Окремо варто відзначити роль голови СБУ Василя Малюка, який одразу після операції «Павутина» дав коментарі. Він особисто підтвердив її успіх, розкрив деякі деталі та наголосив на законності ударів по військових об’єктах. Чим змусив суспільство реагувати відповідним чином і відчувати гордість. Тобто ми спостерігаємо замість безликих пресрелізів нове обличчя перемог. Це і є та сама «героїзація» в дії, що не лише змушує суспільство пишатися, а й демонструє персональну відповідальність керівництва.
- «Мемофікація» або миттєва народна реакція. Величезна кількість мемів, народжених фактами успішних операцій, це український унікальний культурний маркер та інструмент психологічного захисту. Вони відображають настрій суспільства, посилюють офіційну комунікацію та демонструють єдність або напругу між народом і державою.
- Внесення інформації у Вікіпедію про події історичного значення пʼятьма мовами: операція «Павутина», Вибух на Кримському мосту. Про збиття Су-35 українським F-16 було додано окреме доповнення у опис F-16, до речі, 79 мовами світу.
Послідовна комунікація після спецоперацій, підхоплена світовими медіа, перетворює військові успіхи на політичний тиск на Кремль. В свою чергу Росія, яка звикла першою диктувати що і кому говорити, в цьому випадку оговтуючись від стану шоку, вимушена закидати у інформаційне поле виправдання та навмисне зменшення критичності ситуації, її впливу. Надзвичайно важливим є й той факт, що реалізуючи описані спецоперації Україна залишилася вірною міжнародному праву, бо її метою і ціллю були виключно військові об’єкти, що точно не можна сказати про Росію, яка системно тероризує мирне населення України.
Момент істини для європейських партнерів. Україна завдає блискучих ударів углиб Росії, не виходячи за межі міжнародного права – і саме це формує довіру наших партнерів. Чітке дотримання норм міжнародного гуманітарного права підкреслює нашу відданість європейським цінностям, що принципово важливо для держав, які спираються на міжнародну правову систему. На цьому контрасті з російським терором і тримається моральна перевага України.
Цілеспрямовані удари – частина стратегії асиметричного примусу: ми змушуємо Росію нести непропорційно високі втрати, виявляємо її вразливі місця, змінюємо логіку її рішень щодо продовження війни. У той час як ворог б’є по цивільних, Україна перетворює війну на точну формулу, де кожна дія має чітку військову та політичну мету. Комунікація, що супроводжує ці дії, посилює їхній ефект – як у випадку з «Павутиною» чи ударами по Кримському мосту.
Останні успішні українські операції, підкріплені потужною комунікацією, руйнують ілюзію безпечного тилу Росії та мобілізують партнерів. Сила слова, що супроводжує силу зброї, відкриває шлях до переговорів із позиції сили. Ці операції, особливо «Павутина», несуть характер чітко спланованої комунікаційної кампанії, яка іде на випередження росіян і дозволяє Україні тривати та формувати наратив, а не навпаки. Цю стратегію потрібно продовжувати навіть у менш гучних операціях – вона не лише відкриває правду і зосереджує увагу партнерів на найважливішому, а й посилює тиск на Росію, виснажуючи агресора і наближаючи завершення війни.
Катерина Баришева, експертка Sahaidachnyi Security Center, координаторка проєкту спільнототворення в секторі оборони
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об’єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція «Української правди» не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
