Table of Contents
Тиждень перед Великоднем – найскорботніший час християнського календаря. У ці дні після Великого посту віряни молитовно переживають останні моменти земного життя Ісуса Христа. Страшні події, які відбувалися у ці дні названі Страстями Господніми. Звідси й походить назва – Страсний тиждень.
У 2024 році у християн східного обряду він триває від 29 квітня до 4 травня.
Як проходить богослужіння у цей період, які існують народні звичаї та традиції у Страсний тиждень «УП.Життя» розповіли:
- Доктор філософії з богослов’я, старший священник ставропігійного Спасо-Преображенського собору в Києві протоієрей Андрій Дудченко,
- Керівник Департаменту інформації УГКЦ, директор Живого телебачення отець Ігор Яців,
- Етнологиня, кандидатка історичних наук Анастасія Кривенко.
Що таке страсний тиждень
Страсний тиждень – це особливий тиждень церковного року, частина Великого посту, яка настає після Чотиридесятниці.
У цей час християни пригадують та молитовно переживають події, які передували розп’яттю Ісуса Христа та його воскресінню.
Богослужіння на Страсний тиждень детально і покроково відображають історії останніх земних днів Господа.
«У Страсний тиждень ми переживаємо кульмінацію і завершення великої тисячолітньої драми від гріхопадіння Адама і Єви до моменту звільнення від цього гріха через відкупительну дію Ісуса Христа. Цей тиждень є історією нашого спасіння через жертву, яку приніс Господь за кожного з нас на горі Голгофі, віддавши своє життя і вмираючи розіп’ятим на хресті«, – пояснює отець Ігор Яців.
У цей тиждень здавна люди особливо ревно дотримувалися посту, а у деякі дні бувало повністю утримувалися від їжі.
У народі ще тиждень ще називали Чистим, Білим, Жильним або Вербним.
Страсний тиждень по днях: понеділок, вівторок, середа
Перші три дні Страсного тижня схожі за богослужіннями та народними звичаями.
У понеділок, вівторок та середу в храмах здійснюється Літургія Ранішосвячених дарів. Така ж літургія правиться у всі дні Великого посту, окрім суботи, неділі та Благовіщення. Вона відрізняється від тих, які звершуються у більшість днів церковного календаря (повних Літургій Іоана Золотоустого та Василія Великого), тим, що у ній немає Святої Євхаристії – приношення і освячення Дарів, якими причащаються віряни.
«Якщо в сорокаденний піст за цими службами читали Книгу Буття (першу книгу Біблії зі Старого завіту) і Книгу Притчей Соломонових, то на Страсному тижні, читається Книга Виходу із старозавітних читань і Книга Іова, праведника, який страждав безневинно. Тут розкривається тема виходу з Єгипту, коли під проводом Мойсея Господь виводив свій народ. Це історична біблійна основа єврейської Пасхи, яка є певним праобразом Великодня. Так нам показують паралелі старозавітної Пасхи та новозавітної«, – пояснює протоієрей Андрій Дудченко.
У давнину у ці дні люди робили всіляку «чорну» роботу: прибирали в хатах, господарських будівлях, в стайні, в коморі, прали та поралися в городі. Саме тому Страсний тиждень і звали Чистим – бо люди в цей час мали очиститися не лише духовно, а й прибрати, відчистити все навколо себе.
Етнологиня Анастасія Кривенко каже, оскільки все це вимагало дуже багато часу і зусиль, то роботу розділяли на декілька днів. Вважалося, що до четверга треба завершити очищення простору навколо себе, а вже від четверга – більше піклуватися про душу і не робити тяжкої роботи.
На Гуцульщині у ці дні також існував обряд, який зветься «гріти діда». Господарі вимітали сміття з подвір’я, з хати і розводили у господі багаття, в якому все це спалювали. Люди вірили, що цей вогонь зігріває душі померлих предків, яких називали просто – діди. Звідси і назва «гріти діда».
Господині пекли печиво, яке звалося «кукуци». Діти чекали вечора, ходили від хати до хати й кричали «грійте діда!», а господарі відповідали «гріємо!» і виносили їм кукуцики та інші ласощі в пам’ять про померлі душі роду.
Степан Килимник у своїй праці «Український рік» згадує, що у понеділок зазвичай господиня вимивала все в хаті, у вівторок «усе, що тільки було в хаті, до останньої ганчірки, мусіло бути попране, висушене і покачане (тобто, попрасоване)«, а в середу завершували все, що не встигли зробити у попередні дні та вже готували святкову одіж та рушники.
Чистий четвер у церковній традиції
Головні події Страсного тижня починаються від четверга. У цей день в храмах згадують та описують події Тайної вечері.
Один з важливих обрядів, які започаткував Ісус Христос, є омивання ніг. Омивши та втерши ноги всім своїм апостолам Спаситель наказує так само чинити і їм:
«Чи знаєте, що Я зробив вам? Ви називаєте Мене Учителем і Господом. Отже, якщо Я, Господь і Учитель, умив вам ноги, то і ви повинні вмивати ноги один одному. Бо Я дав вам приклад, щоб і Ви робили так само, як Я зробив вам«.
Євангеліє від Іоана
Цим прикладом Бог вчить своїх учнів виявляти смирення та не вважати приниженням служіння людям навіть нижчим за себе за положенням у суспільстві чи чином.
Нині цей чин звершується лише в кафедральних храмах архієреями.
Під час цієї втаємниченої вечері з дванадцятьма апостолами Ісус встановив одразу кілька таїнств. Перше – таїнство священства. По суті воно є передачею права на здійснення духовного служіння людям. Першими, кому передав це право Ісус Христос, були його 12 апостолів. Вже вони передавали його далі людям – в різному обсязі залежно від потреби, можливості та намірів. Тепер священників висвячують архієреї, а вищі чини, згідно з Апостольськими правилами – собор архієреїв.
Друге таїнство запроваджене Ісусом у цей день – таїнство причастя. Господь благословив хліб та вино, розділив його між учнями і сказав спожити.
«Господь перетворює, трансформує юдейську пасхальну вечерю фактично в божественну літургію якраз тим перемінним моментом, коли каже своїм апостолам, що їжте, бо це моє тіло, а пийте з чаші, бо це моя кров. Тобто от цей момент, коли залишається вид хліба і вина, але ми вже розуміємо, що це є тіло і кров Ісуса Христа, починається від ось цієї Тайної вечері, яка відбулася в Страстний четвер«, – пояснює отець Ігор.
У Страсний четвер у парафіях традиційно заготовляються запасні Святі дари для причастя на весь рік – на випадок, якщо треба буде причастити людину, а в той день не буде змоги здійснити освячення дарів.
Вранці у церкві служиться Літургія Василія Великого. Під час цієї літургії освячують миро – спеціально приготовану ароматичну олію, яку використовують для миропомазання (здійснюється за потреби або у Великий піст). Це робить глава церкви і потім розділяє його і передає в регіональні осередки, далі воно потрапляє розподіляється по парафіях.
Ввечері Великого четверга починається Спомин Страстей Христових. Звершується служба з читанням дванадцяти страсних Євангелій: від моменту, коли Господь після Тайної вечері пішов молитися в Гетсиманський сад і до поховання. Разом з читанням Євангеліє віряни згадують суди над Ісусом, шлях на Голгофу, розп’яття, муки і смерть на хресті.
Православні християни під час служби Страстей Господніх стоять із запаленими свічками і після служби цей вогонь несуть додому, намагаючись не загасити по дорозі.
«Є такий давній звичай благочестивий приносити вогник зі свічки зі страстей Христових додому. Уже вдома запалюють лампаду цим вогником, а хтось буває малює цим вогнем ще хрести на дверях.
З дитинства пам’ятаю, як моя бабуся таке робила. Для мене особисто це і є благодатний вогонь – той , над яким спільно молилися люди.
А в радянські часи це було ще й таке свого роду сповідництво: ти не можеш приховано нести цей вогонь, ти несеш його відкрито і всі знають, що йдеш із церкви, тобто що ти віруючий. Така маніфестація важлива, це публічний прояв не боятися сповідувати свою віру, коли політика партії цього не підтримує«, – згадує отець Андрій Дудченко.
У давнину в Чистий четвер проводили також таїнство Соборування або Єлеопомазування. Така практика існує досі і у православній, і у греко-католицькій традиції. Щоправда тепер її можуть звершувати і в інші дні Великого посту.
Це таїнство призначене перш за все для хворих, недужих людей, однак брати участь можуть і тілесно здорові. Відбувається Соборування так: собор священиків (зазвичай семеро) читають молитви про відпущення гріхів та зцілення недужих. У цей час віряни стоять у храмі із запаленими свічками. Під час читання молитов священики обходять людей 7 разів і 7 разів помазують їм чоло миром.
Протоієрей Андрій Дудченко зазначає, ця традиція не пов’язана з церковним уставом та колом богослужінь, а є скоріше звичаєвою.
У Страсний четвер глава церкви також освячує та благословляє антимінс. Це невелике полотно із зображенням Ісуса Христа у гробі, всередину якого вшито частинку мощей когось із святих. Таке полотно є продовженням традиції молитися над гробами святих і символізує зв’язок священства з біблійними апостолами.
Ці антимінси призначаються новоствореним парафіям та храмам – освячуються вони лише раз на рік наперід, бо без антимінса священик не може проводити службу.
Велика п’ятниця: найскорботніший день Страсного тижня
У Велику п’ятницю в церкві не здійснюється літургія. Від ранку у храмах читають Великі часи. Це особливе богослужіння, яке здійснюється лише тричі на рік – в надвечір’я Різдва, у Богоявлення та у Велику п’ятницю перед Пасхою.
«Великі часи ще називають буває Царськими часами, бо у Візантії імператор приходив на цю службу. Це фактично повторення ще раз служби Страстей Христових тільки в іншому аранжуванні. Якщо ввечері у четвер ми читали 12 Євангелій різних євангелістів так, щоб хронологічно вони відповідали перебігу подій, то у п’ятницю інакше.
Тут є в нас 1, 3, 6, 9 часи, які названі відповідно до римського розподілу часу, від світанку. Дев’ятий час – це приблизно третя година по півдні. Кожен із цих часів має своє Євангеліє. Частина уривків повторюються з четверга«, – роз’яснює о. Андрій.
У Страсну п’ятницю церква відтворює чин похорону Ісуса Христа. Приблизно по обіді звершується вечірня служба і в центрі храму покладається Плащаниця – велике полотно із зображенням Ісуса в гробі. Вона символізує той плащ, саван, в який загортали тіло мертвого Христа.
З цього часу віряни намагаються знайти час і прийти до Плащаниці, доки її ще не внесли у вівтар; поклонитися і поцілувати її на знак пошани, вдячності та скорботи.
У п’ятницю ввечері звершується богослужіння Єрусалимської утрені Великої суботи. Духівники кажуть, парадокс служіння вечірніх служб вранці, а ранішніх – у вечірні години виник задля зручності громади, аби якомога більша кількість людей змогла відвідати богослужіння. Хоча за уставом деякі служби мали б проходити в інший час доби, але сучасна церква враховує потреби вірян і тому вчиняє служіння в більш зручні години.
Під час Єрусалимської утренні з Плащеницею обходять храм, після чого у православній традиції її поміщають знову у центр храму, а у грецькій – заносять у вівтар, де вона перебуватиме аж до Вознесіння. Обходження з Плащаницею навколо храму знаменує переможне проходження Ісуса Христа через пекло та його руйнування.
«Після цього обходу читається прекрасне таке читання пророцтва Єзекиїля про воскресіння померлих. У ньому йдеться про поле, всіяне сухими кісками. Господь повеліває, щоб всі померлі, загиблі, кістки яких на полі, воскресли. І видіння показало, що кістки обтягуються жилами, потім плоттю і стають живими людьми. Це пророцтво є праобразом воскресіння не тільки Христового, а й воскресіння загального людського,» – пояснює православний духівник.
Далі в апостольському посланні до Коринтян йдеться про Христа як про «нову Пасху», а євангельське читання розповідає про те, як біля гробу Спасителя було поставлено римську стражу.
Значну частину цієї служби займають піснеспіви перед Плащаницею – оплакування Ісуса в гробі, як і зазвичай відбувається на похованні.
У наших предків п’ятниця Страсного тижня ділилася на дві частини – до Плащаниці і після.
День проходив у тиші: в церкві не били дзвони, в хаті говорили тихо, не можна було лаятися чи докоряти комусь. Важка робота була зроблена ще до четверга. Господар порав худобу, міг робити якусь дрібну роботу в саду чи на пасіці, господиня пекла ковбаси та м’ясо.
До Плащаниці ніхто, крім малих дітей, не їв. Коли приходили зі служби – їли щось незначне і продовжували хатню роботу.
Велика субота і початок свята
Страсна субота по-іншому звалася Великою або Тихою. У візантійській традицій цей день – єдина пісна субота в році. Апостольські правила забороняють постувати в неділю і суботу за винятком Великої суботи. Давні християни в цей день повністю утримувалися від їжі.
У церкві служать Літургію Великої суботи. За уставом це мало б відбуватися ввечері, однак часто для зручності громади, богослужіння переносять на ранок. Звершується Літургія Василія Великого, як і в Страсний четвер, і читається Євангеліє від Матфея про воскресіння Ісуса Христа.
«Субота – це день тиші, коли тілом Христос перебуває в гробниці, а своєю душею та божеством він пішов у ад, шеол. До речі, я прошу не використовувати українське слово «пекло» у цьому випадку, тому що воно не передає значення, яке було в єврейській культурі в той час. Адже пекло – це місце муки, де вогонь пекельний, а шеол, який грецькою перекладали як «ад», – це місце тіні, темряви, мороку, межі між буттям та небуттям. Місце, де немає життя. І от Христос сходить туди і виводить звідти душі.» – наголошує о. Андрій.
Якщо ж говорити про католицьку традицію богослужіння, то там місце, куди зійшов Ісус після смерті зветься чистилищем.
«То є не так місце, як стан. Бо ми ж розуміємо, що це не є щось обгороджене мурами, це духовна, а не матеріальна річ. У католицькій церкві цей стан зветься чистилищем, куди Ісус приходить і виводить звідти старозавітніх праведників до Божого царства. Вони прожили праведно, але не могли успадкувати обіцяне Царство небесне без цієї відкупної жертви, яку приніс Ісус на хресті,» – роз’яснює о. Ігор.
Служба Великої суботи вже сповнена більше надією, ніж скорботою. Перехід від смерті до воскресіння якнайкраще проявляється саме в цьому богослужінні, бо починають службу священики в темних ризах, а завершують вже у світлих, святкових. Заміна відбувається після читання Апостолу та перед Євангелієм. Цим моментом і закінчується Страсний тиждень, й починається святковий, Великодній час. У деяких парафіях вже звершується освячення пасхального кошика, однак розговлятися можна буде лише у неділю після служби.
Якщо ж говорити про побут давніх українців, то в цей день вони робили те ж, що й ми – збирали великодні кошики і готували все необхідне до свята.
Анастасія Кривенко каже, наповнення великоднього кошика практично не змінилося: паска, крашанки, писанки, ковбаса, сало, шинка, хрін, сіль, масло, сир. Зустрічала спогади, що на Великдень святили ще й печене порося.
«Часто паску, яку несли на освячення, виготовляли величезною. Наприклад, могла бути замішеною на 10 кілограм борошна. Зустрічалося навіть, щоб дістати таку паску з печі, розбирали челюсті (вхід в піч). І тому таку паску брав окремо господар, замотував у скатертину і ніс на плечах. А інші в кошику продукти, то вже несла господиня або діти.
Бувало хотіли освятити всі паски, які спекли, і везли це все добро до церкви на підводі. Часто кошики взагалі заміняли скатертинами, хустинами,» – додає етнографиня.
Рушник, яким накривали кошик в церкві теж ставав оберегом від грому, граду, відьом і нечистої сили.
Також в давнину у Велику суботу звершували хрещення дорослих людей. Це не робили будь-коли, до хрещення слід було ретельно готуватися, навчатися і звершувалося воно лише у цей день в році.
Ще один красивий звичай – палити у Великодню ніч велике багаття, яке звалося одеяніє. У Велику суботу парубки, чоловіки зносили на пагорб біля церкви чи якесь інше видне місце від кожного двору в селі по поліну, збиралі старі хрести з кладовища, які прогнили чи які замінили на нові. Якщо якийсь двір (здебільшого, де жили іновірці) не давав нічого до багаття, могли вкрасти стару бочку чи дерев’яний реманент. Вогнище розпалювали як тільки лунало перше «Христос Воскрес!» і палати воно мало всю ніч. Цей звичай існував ще в дохристиянські часи, однак з Великоднем він набув нового значення і став символом очищення та торжества світла над темрявою.
Що не можна робити у страсний тиждень
Церква не накладала і не накладає рекомендацій щодо мирського життя парафіян, тож всі заборони, які були, носять скоріше ритуальний характер і пов’язані з віруваннями, які передавалися від предків. Як, наприклад, такі.
На Страсному тижні не можна нічого позичати з хати.
В Чистий четвер вже не можна працювати в землі «щоб душу не присипати«.
У Велику п’ятницю не можна було дивитися в дзеркало.
У Велику п’ятницю не можна злословити, сваритися і дорікати комусь.
У Великодню ніч дорослим не можна спати і має світитися світло у хаті.
Людмила Панасюк, «УП.Життя»
