Близький до завершення кар’єри, й разом з тим цьому більш зрілий, ніж будь-коли, Хесус Навас повернувся до збірної Іспанії під керівництвом Луїса де ла Фуенте. Єдиний з нинішнього складу «фурії рохи», хто бачив та переживав на полі успіхи 2010-го та 2012 років. Невтомна «16-ка» Севільї, що не припиняє вшановувати пам’ять Антоніо Пуерти.
Чемпіон продовжує тримати руку на пульсі інформаційних приводів навколо головних героїв чемпіонату Європи з футболу-2024, а Данило Моісеєнков розповідає про одного з найбільш знакових гравців у складі фіналіста турніру.
Це була 115-та хвилина, чарівна і незабутня 115-та хвилина. Хесус Навас, швидкий і невтомний, підхопив м’яч неподалік від штрафного майданчика Ікера Касільяса і почав диявольський забіг, залишаючи позаду кожного нідерландця, що наважувався перетнути йому дорогу. М’яч опинився в ногах Андреса Іньєсти, який обіграв Мартена Стекеленбурга і подарував іспанському футболу найсолодшу перемогу в його історії, про яку самі іспанці вже й припинили мріяти.
Минуло вже 14 років, Навас встиг пограти в Англії за «Манчестер Сіті та повернутися до рідної Севільї, вигравши ще кілька титулів Ліги Європи. Йому вже 38, а він продовжує насолоджуватися футболом з тією ж пристрастю, з якою в дитинстві відкрив його для себе на вулицях селища Лос Паласіос, що в Андалусії, і звідки родом також Фабіан Руїс — одна з головних зірок Євро-2024.
З тим же ентузіазмом, з яким на шкільному майданчику він бив ногою порожню упаковку від соку, Навас протистояв Мбаппе у півфіналі проти Франції. Бо якщо поняття ілюзії, за старим стилем, народилося 14 жовтня, то безмежна любов до м’яча, Севільї та Іспанії народилася 21 листопада 1985 року.
«Ми повинні підписати його. Він веде м’яч навіть у калюжах», – казав Пабло Бланко, координатор молодіжних команд «Севільї», коли відкрив для себе юнака, який виблискував у дитячій команді «Лос Паласіос». «Я завжди розповідаю, що ми тоді шукали воротаря, а знайшли іншого гравця. Хесус має привілейовану статуру. Він може грати до 40 років», – додав Бланко на сторінках El País у грудні 2017 року, всього за кілька місяців до того, як Навас став гравцем, що провів найбільше матчів у історії Севільї.
Хесус дебютував у першій команді 23 листопада 2003 року. Блакитноокий юнак, якому було лише 18, здійснив свою мрію, вийшовши на поле стадіону «Естаді Олімпік Льюїс» під керівництвом Хоакіна Капарроса.
Його майбутнє, майбутнє однієї з найбільших коштовностей, що бачила академія Севільї, виглядало надзвичайно багатообіцяючим, хоча через сувору реальність такої холодної екосистеми, як футбольна, воно незабаром опинилося під загрозою — Навас страждав усе життя через неможливість залишати тепло рідного дому навіть на кілька днів.
Ця тривога фактично стала нездоланною проблемою в перші роки професійної кар’єри, болісно повторюваною проблемою, починаючи з тієї, яка в 2005 році змусила його покинути тренувальний табір збірної U-20 перед чемпіонатом світу 2005 року. Ця ситуація повторилася і в його перші передсезонні збори з Севільєю.
«Ми можемо лише чекати, поки він дозріє», – визнавали медичні служби клубу, коли їх запитували про хмари, що затьмарювали нев’янучу посмішку гравця, наполягаючи на необхідності «йти крок за кроком».
Були навіть зроблені спроби полегшити ситуацію, дозволивши друзям молодого гравця зупинятися в готелі команди, ночувати у нього вдома під час передсезонних зборів або робити це в Севільї самостійно, але ніщо не покращувало реальність хлопця, який у липні 2005 року втік посеред одного з перших тренувань сезону.
Він відчував, що йому потрібно втекти. Але зупинився за 100 метрів. Навас не міг бігти далі, не міг залишитися, і не міг піти. Сльози залили його очі, ілюструючи розчарування футболіста, який почав долати страхи завдяки своєму оточенню, допомозі двох своїх великих друзів у академії Севільї — Серхіо Рамоса та Антоніо Пуерти.
22 грудня 2005 року, одразу після того, як Севілья закрила рік поразкою на стадіоні Хетафе, обидва футболісти, усвідомлюючи потенціал гравця, який на тлі чудових виступів почав стукати у двері національної збірної, розмовляли в літаку з ним, не в змозі звернути увагу на інтерес збірної через постійну тривогу, що мучила його і затьмарювала майбутнє.
«Друже, ти повинен підбадьоритися. Я подбаю про тебе», – сказав Рамос, який тоді вже ставав основним в Реалі.
Смерть Антоніо Пуерти в серпні 2007 року назавжди змінила Хесуса Наваса. Вона змусила його подорослішати.
«Смерть його друга прискорила процес залишення позаду його тривожних криз і дала старт його кар’єрі», — згадував Едуардо Кастелао в статті в El Mundo, в якій він простежив футбольну кар’єру Хесуса Наваса.
Тоді ще перспективний вінгер Севільї, раб своїх привидів, Навас відмовився їхати на чемпіонат Європи до Австрії та Швейцарії (2008, який Іспанія виграла), але нарешті, після літа 2009 року, він подолав усі свої страхи.
«Я цілком здатний зробити крок, щоб поїхати до національної збірної. Я покладаю на це всі свої надії», – сказав він всього за кілька днів до того, як Вісенте дель Боске, відповідаючи на повідомлення, яке хотів надіслати йому гравець Севільї, дав йому дебютувати за Іспанію в товариському матчі проти Аргентини 2009 року.
Всього за кілька місяців до того, як вшанувати пам’ять свого вірного друга тим чарівним проходом, яким він почав змінювати історію іспанського футболу.
Антоніо Пуерта пішов, але він живе в Хесусі Навасі.
«Його цінності — мої цінності», – сказав паласіанець, коли, здійснивши мрію повернутися до Севільї після чотирьох сезонів у Манчестер Сіті, він вирішив успадкувати «16-ку» Пуерти. Гравця, який за допомогою самого Наваса почав формувати найкращі роки в історії Севільї незабутніми матчами в Кубку УЄФА.
«Хесус Навас завжди молодий. Незалежно від того, скільки йому насправді років», — говорив кілька років тому Хосе Кастро, екс-президент Севільї, коли було прийнято рішення перейменувати стадіон академії клубу на честь Хесуса.
«Він єдина людина у світі, яка не старіє. Фізично він зовсім не змінився. Він такий же, як і 15 років тому, і та фізична сила, яку він має, робить його чудовим захисником. Його гра вперед-назад дуже корисна для нас», — казав Енцо Мареска, який ділив роздягальню з Навасом у Севільї.
Можливо, це здавалося неймовірним, нездійсненним викликом — повернутися до збірної, у 38 років. Але Навас, маленький принц «Санчес Пісхуану», ніколи не здавався попри психологічні й будь-які інші проблеми.
Одного дня Антоніо Пуерта сказав йому не боятися, і через 14 років після того, як Хесус присвятив йому найважливіший тріумф в історії іспанського футболу, він продовжує шанувати свого вічного друга в будь-якій зручній для цього ситуації. Друга, який допоміг йому перемогти власних ментальних привидів, того, хто освітив його шлях, хто навчив його літати. Літати так, як він зробив це на тій чарівній і незабутній 115-й хвилині.
Данило Моісеєнков, для Чемпіона
