Найбільш ненависним зрадником Франції в роки нацистської окупації став футболіст, якого ще недавно обожнював Париж.
***
«Можна я зніму пальто? Заберіть його, ну ж бо, хтось із вас! Буде шкода, якщо гарну тканину зрешетять кулями».
Та ніхто не поворухнувся.
Жарт це був, спроба підкупу чи він так підбадьорював себе – яка різниця? Розстрільна команда чекала, поки Алекс Віллаплан дійде до стіни, щоб виконати те, заради чого їх тут зібрали.
Це був форт Монруж, а надворі 10:00 ранку 26 грудня 1944-го. Війна завершувалась, отже для віллапланів усіх мастей наставав час розплати.
***
А взагалі він був з Алжиру – один із чорноногих; французів, народжених в Африці.
Ніякої освіти не мав. Батьки – поденні трудяги, і Алексу світила та ж доля, якби після прибуття в Прованс у 1921-му його не помітив Віктор Гібсон, тренер футбольного клубу Сет.
Дивовижна людина, до слова. Гібсон вивів Сет у три фінали й одягнув у зелено-білі кольори улюбленого Селтіка, а ще підняв на ноги Еспаньйол, перш ніж повернувся додому доживати вік садівником.
І, так – саме в Гібсона Віллаплан засяяв настільки, що в 1926-му дебютував за збірну Франції у матчі з Бельгією – 4:3.
На той момент професійних контрактів у Франції ще не було, але клуби викручувалися, влаштовуючи гравців на фіктивні посади. Віллаплан вперше отримав великі гроші в Німі у 1927-му, де його влаштували «адміністратором».
Це відтоді його все рідше бачили вдень і частіше – вночі.
***
«Париж – дуже старе місто, а ми були молоді, і все там було непросто – і бідність, і несподіване багатство, і місячне світло, і справедливість або зло, і подих тієї, що лежала поруч з тобою в місячному світлі», – писав Гемінгвей.
Історики ж прозвали той час «Années folles» – «Божевільними роками».
Втративши 1,4 млн людей на полях битв, Франції ніби знесло дах. Кабаре, нічні клуби, оперети, казино, де пропивало останні гроші Втрачене покоління – Віллаплана тут знали й любили.
Як футболіст він був центрхавом – добре грав головою, розпочинав атаки. І був дуже жорстоким. Червоних карток ще не придумали, тож у 1928-му Алекса не вилучили, коли він кулаками розбив обличчя ірландцеві Г’ю Блеру, що відібрав у нього м’яч.
Ба більше – його ще дужче заповажали, і в 1930-му він відплив на Conte-Verde до Уругваю разом із Жюлем Ріме як капітан збірної Франції на першому в історії мундіалі.
«Боже, це найщасливіший день у моєму житті!» – кричав Алекс після перемоги «Ле Бле» над Мексикою 4:1.
Далі, правда, вони програли двічі й вилетіли, проте статус Віллаплана лише укріпився. Він був Платіні свого часу, мав удвічі більше матчів за збірну за найближчого конкурента, і його переманив найбагатший клуб країни – паризький Расинг.
***
«Це не я! Це влаштував чоловік з золотими зубами! Дайте тиждень, я його знайду!» – божився футболіст судді, але той не вірив.
Вирок – 7 місяців тюрми.
До 1935-го від Алекса Віллаплана, якого обожнювали стадіони, не залишилося нічого.
Він, хто в дитинстві мріяв про пару франків, ставши багатієм, підсів на ставки, казино, не вилазив з іподрому – і просадив геть усе, а тоді прийшов за допомогою до кримінальників з Place Pigalle.
Ох і мерзенні вони влаштовували скандали!
У 1932-му Віллаплан організував договірняк з Ліллем у фіналі чемпіонату Франції, за що тренера північан дискваліфікували, а самого Алекса лише відрахували з Антиба. Казали, що й тут «підмазав».
У 1933-му вже в Ніцці Віллаплан «виграв» 1,5 млн песет в іспанській лотереї, але в нього зі шкафчика «вкрали» виграшний квиток. Був міжнародний скандал.
Ну, а в 1934-му на іподромі в Енгієні він поставив на невідомого коня Hallencourt, якого прямо перед забігом в конюшні підмінив на фаворита Ecureuil IV. Віллаплан навіть виграш встиг отримати, перш ніж аферу розкрили – і це за неї його запроторили на ті 7 місяців.
Здається, йому навіть сподобалося.
В наступні 4-5 років Віллаплана не раз арештовували за шахрайство. На дні він став своїм ще до того, як у 1939-му прийшли німці.
***
«Армія, що відступала, не була вже армією. Не тому, що солдати нездатні були перемогти, а тому, що відступ знищує всі – і матеріальні й духовні – зв’язки, які з’єднували людей між собою. Єднає лише перемога. Поразка роз’єднує людину не тільки з іншими людьми, але й саму з собою», – описував Антуан де Сент-Екзюпері.
Та бійня серед інших знищила і його, і Жан-Бернара Леві, власника Расинга, що помер на фронті рядовим солдатом.
А от Віллаплану новий лад, навпаки, допоміг. Євреї зникали цілими кварталами, їхні помешкання пустували – заходь, кради, перепродуй.
Тоді-то й утворилася банда, відома як «Французьке Гестапо».
На початку вони навіть не були офіційними службовцями. Їхній лідер Анрі Лафон – злодій-рецидивіст із садистськими схильностями. Другим в ієрархії був П’єр Бонні – ексшеф поліції, якого з ганьбою викинули з роботи за хабарі після справи Стависького. Ну, а Віллаплан був третім.
Свій «офіс» вони облаштували на вулиці Лорістон, 93 – зловісне місце, звідки мало хто вертався живим.
Це про них згодом писав історик Роберт Пакстон:
«Злочинні елементи використовувалися нацистами, щоб допомогти ловити євреїв. Вони були більш надійними, ніж звичайна поліція для такої роботи, тому що деякі звичайні поліцейські почали відчувати сором або сумніви. Ці ж допомагали за право обчищати квартири жертв».
Чи були щирими нацистами Лафон та Віллаплан? Скоріше, вони просто не мали принципів і хотіли нажитися. Хоча… яка вже в біса різниця?
***
«Як керівник усіх незаконних дій, я впливова і шанована людина», – казав про себе містер Феррарі у «Касабланці».
У 1943-му Віллаплан міг би промовити те саме.
Їхня банда раптом стала дуже важливою нацистам, бо на Сході виникли проблеми, що підняли бойовий дух французьких партизанів-макі; їх ставало дедалі більше.
Лафон, найрозумніший з банди, продав тоді полковнику СС Гельмуту Кнохену ідею створити парамілітарну структуру із числа бандитів та північноафриканських арабів, які щиро ненавиділи євреїв і всіх, хто за них.
Такий собі Мохаммед Ель-Мааді погодив угоду від їхнього імені – з умовою, що учасникам платитимуть по 5,000 франків.
Чорт, вони навіть газету арабською випускали, де прославляли фюрера!
Ну, й оскільки Північноафриканська бригада (BNA), як вони себе назвали, була воєнізованою структурою, то їх взяли на держслужбу. Віллаплану й іншим лідерам вручили погони унтерштурмфюрерів СС.
Перше завдання – знищити рух опору в Дордоні, на півдні Франції.
Коли місцеві їх побачили, то прозвали «les bicots» – це такий расистський матюк. Німці ж називали їх Фалангою.
У BNA були свої особливі мундири, robertpike.co.uk
***
«Алекс і троє його людей увірвалися до дому 59-річної Женев’єв Леонар. Її звинувачували в переховуванні єврея. Поки солдати обшукували будинок, Алекс тягнув матір шести дітей за волосся й кричав: «Де ваш єврей?» Він вдарив її прикладом по голові, а тоді поволік до ферми, щоб вона дивилася на розстріли двох сусідів.
Він сміявся. Єврея скоро знайшли, його звали Антуан Бахман. Алекс його арештував, а тоді наказав Женев’єв заплатити йому 200,000 франків, щоб не арештували і її».
Це уривок зі спогадів учасника руху спротиву у місті Періге, де BNA влаштувала пекло.
Та й не лише там.
У Брантомі 25 чоловіків були страчені після акції макі в лісі неподалік, а в Мусідані після результативної атаки партизан на бронепотяг нацистів, Фаланга відібрала 50 випадкових мешканців і скосила кулеметами на очах у рідних. Лише двоє дивом вижили – їх, важкопоранених, повважали за мертвих.
Мабуть, якби Віллаплан досяг свого, то зустрівся б у тих лісах зі старим знайомим із ЧС-1930 – сербом Іваном Беком, що в 30-х переїхав грати до Франції, прийняв громадянство, а з приходом нацистів пішов у партизани.
Та й хіба він один? Ріно Делла Негра – італієць із паризького Ред Стар – так і не встиг дебютувати за клуб; його розстріляли в 1944-му як учасника «групи Манушяна».
А Віллаплан, тим часом, грабував своїх.
BNA у Дордоні, robertpike.co.uk
***
«Париж! Париж принижений! Париж зламаний! Париж замучений! Але тепер Париж звільнений! Звільнений своїм народом за допомогою армій Франції, що бореться. Єдиної Франції, справжньої Франції, вічної Франції!» – проголошував Шарль де Голль у серпні 1944-го у знаменитій промові в Hôtel de Ville.
Двома місяцями раніше союзники вдало висадилися в Нормандії, і німці швидко відступали геть.
Відчувши, що наближається крах, Віллаплан спробував змінити чорний мундир есесівця на триколор патріота, але по-своєму.
«Вони збираються вбити вас. Але я спробую вас врятувати, ризикуючи власним життям. Я вже врятував багатьох людей. 54-х, якщо бути точним. Ви будете 55-м. Якщо ви дасте мені 400,000 франків», – так це переказували свідки на суді.
Цей процес було складно організувати, бо натовп вимагав крові прямо на вулиці, коли їх знайшли, та де Голль наполіг, щоб все зробили по закону.
Прокурор пригадав Лафону, Бонні й Віллаплану усі каліцтва й вбивства, доноси й зраду; крадіжки золота з тіл жертв, які ще дихали.
Ну, а про Алекса сказав окремо:
«Його психологія відрізнялася від психології інших членів банди. Він сам визнає себе інтриганом. Я б сказав, вивчивши його досьє, що він природжений шахрай. Шахраї мають чуття, незамінне у їхній професії: вміння влаштовувати шоу. Це необхідно, щоб засліпити жертву і змусити її робити, що треба. Він використовував це для здійснення найгіршої форми шантажу – шантажу надією».
***
На його пальто навіть ніхто не глянув – закопали у ньому ж.
Рядових членів Фаланги шукали ще довго. У 1952-му кількох випадково піймали і негайно ж розстріляли.
Ель-Мааді втік до Єгипту, який його не видав. Тоді ж на Близький Схід виїхав і його духовний наставник Амін Аль-Хусейні, котрого приймали Гітлер, Геббельс, Гіммлер, фон Папен. Попереду в нього було ще багато крові, а коли Аль-Хусейні нарешті помре в Бейруті у 1974-му, біля його труни палку промову виголосить Ясір Арафат.
Що ж до Віллаплана, то інтерес до нього у Франції зріс після вторгнення Росії в Україну – цілих дві книги й комікс видали лише за пів року, і все розкупили.
Автор «Грай, зрадь, помри» Фредерік Массо зітхає – каже, у Алекса були син та донька, яким він писав з тюрми перед смертю, та у 2022-му жоден із нащадків не відгукнувся; не погодився поговорити.
Авжеж, Массо усе розуміє, не дурень же.
Хтозна, можливо, що Алекс Віллаплан був найгіршим з усіх, кого всесвіт коли-небудь обдаровував великим талантом футболіста.
Telegram-канал автора: Футбольні історії
