Table of Contents
Після обстрілу столиці 10 червня було пошкоджено частину фасаду головної давньоруської пам’ятки – Софії Київської. Внаслідок вибухової хвилі відпав карниз центральної апсиди. Те, як вібрації вплинули на пам’ятку Світової спадщини ЮНЕСКО зараз досліджують фахівці.
Втім, росіяни нищать пам’ятку не вперше. Докторка історичних наук та дослідниця Софії Київської Надія Нікітенко, яка працює там вже понад 40 років, переконана – за радянських часів пам’ятка зазнавала значних руйнувань через недбалість, а подекуди і через потреби пропаганди.
Журналістка УП.Культура Анастасія Большакова поговорила з дослідницею про радянський спадок, який лишився на Софію Київську й про те, в якому стані пам’ятка перебуває зараз.
Радянська відпустка з Москви до Києва
«Софія, як то кажуть, не була закинута – її оберігали«, – все ж з хорошого починає розповідь Надія Нікітенко, докторка історичних наук та вже майже півстоліття екскурсоводка визначною пам’яткою.
Софіївський собор вважався пам’яткою споконвіку – був головною церквою Русі, місцем поховання князів, резиденцією київських митрополитів – та в Радянському Союзі зажив дещо іншої слави. Храм не закривали, навіть навпаки, відкрили усі двері для туристів з різних республік.
«Це натовпи, колосальні натовпи екскурсій, які приїздили з Вільнюса, з Москви, з Ленінграда, із Середньої Азії. Черга до Софії тягнулася від самого входу аж до дзвіниці. Приїжджає турпоїзд – 400 людей, і всіх гуртом ведуть сюди. Ви ж знаєте, як було за радянської влади: всіх гамузом – спершу до Софії, потім до Лаври«, – говорить дослідниця.
Софійський собор. Західна сторона.
Ілюстрація з книги «Київ» Георгія Лукомського
Та в колі фахівців, що й опікувалися пам’яткою, безперервні екскурсії й напливи турістів радше були проявом споживацького ставлення, аніж поваги: «Від цього справді страждала сама пам’ятка – її архітектура, мікроклімат собору, стінописи. Бо коли надто багато людей, то йде відшарування фрескового і мозаїчного тиньку від стін«.
Навіть від звуку виникали проблеми: натовпи, яких супроводжували екскурсоводи, створювали вібраційні навантаження на фундамент споруди, акустичний тиск через нескінченні розмови й стрімке поширення звуку всередині будівлі.
Цензура «релігійної пропаганди»
Про що б мали розповідати екскурсоводи у соборі XI століття? Власне не про значення храму Софії (премудрості Божої), символічного смислу побудови.
«Ті часи запам’яталися ще й тим, що під час екскурсій не дозволялося говорити про релігію. Казали: «Не вести релігійної пропаганди». Співробітники з Інституту наукового атеїзму (а він тоді підпорядковувався Центральному комітету Комуністичної партії України, розташовувався там, де був планетарій біля Володимирської гірки), приходили слухати. А точніше, підслуховувати наші екскурсії«, – говорить Надія Нікітенко.
«І не дай Боже, аби ми надто часто вживали слово «храм» – воно вважалося надто «прорелігійним». Не можна було навіть згадувати сюжетів фресок, бо це ж релігійний зміст«, – додає вона.
Мозаїки та фрески Софії Київської
Михайло Стельмах
Якщо ж згадка «храму» лунала, то співробітника викликали до дирекції, дорікали й вимагали не порушувати заборони. Тому в екскурсіях головний акцент ставили на художній цінності пам’ятки: архітектурі, мозаїці, фресках.
«Ми й зараз про це говоримо. Але щойно мова заходила про сюжет, тоді треба було бути обережними. Просто казали: «Ось тут зображено Благовіщення. Подивіться, яка багата кольорова гама, яка прекрасна мозаїка. Ось Діва Марія». І все – жодної глибшої інтерпретації«.
Неочевидні причини для нищення пам’яті
Внаслідок антирелігійної кампанії у 1928-1941 роках радянська влада знищила сотні українських храмів. Був зруйнований, зокрема, Михайлівський Золотоверхий Собор, що навпроти Софії Київської. У 60-70 роках активне руйнування храмів припинилося, тоді вирішили діяти інакше – не знищувати віру відкрито, але продовжувати витісняти її з життя суспільства. Ставлення влади до церкви не змінилося: якщо раніше церкви закривали прямо, то тепер це називали «наведенням порядку» в релігійній сфері.
Коштів на реставрацію або ж консервацію пам’яток не виділяли. Органи, які повинні були їх охороняти, не мали достатньо повноважень або не проявляли ініціативи.
«За радянської влади пам’ятки реставрували дуже погано. Уявіть собі: не було відновлено Браму Заборовського, її буквально підняли з руїн [за часів Незалежності – прим. УП]. Музей «Хлібня» десятиліттями стояв зачинений. Будинок Митрополита після страшної пожежі також був закритий на довгі роки«, – розповідає дослідниця.
Софіївська площа у радянські часи
obozrevatel
Вона поділилася й історією про радянського академіка Петра Толочка, що очолював Інститут археології Академії наук 1987 по 2016 роки. Він був одним з тих, хто, за словами пані Надії, долучився до формування доктрини «русского міра». Саме він підписав акт про знищення 30 ящиків із людськими рештками, які були знайдені під час археологічних досліджень на території Софійського заповідника.
«Ці ящики зберігались у фондах. І що ж зробили? Склали акт: мовляв, вони створюють «небезпечні умови для зберігання експонатів». Винесли їх у сад, облили бензином і спалили. Спалили людські останки. Це було справжнє святотатство. І зберігся акт про це спалення – його підписав Толочко і тодішня дирекція заповідника«, – веде далі дослідниця.
Лише у 1986, після аварії на Чорнобильській АЕС, Софія Київська на певний час лишилася в спокої від туристичного шуму.
Відновлення України й відновлення історії собору
За рік до проголошення української Незалежності, у 1990 році, Софійський собор та Києво-Печерську лавру внесли до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
«Її визнали в усьому світі. Повірте, коли іноземці заходять до собору і тоді, і тепер – вони не вірять, що цій пам’ятці тисяча років. Так добре збереглися мозаїки, фрески. Тут на стінах перебуває уся наша історія. І графіті, написи наших предків, яким сотні років».
Акварель Тараса Шевченка «Внутрішній вигляд Софійського собору» (квітень-вересень 1846 рік, Київ). Папір, сепія, акварель
У 2000 році Заповідник «Софія Київська» очолила Неля Куковальська. У травні цьогоріч Міністерство культури намагалося зняти її з посади. Втім, пошкодження храму 10 червня змусили міністра культури Миколу Точицького відкинути претензії до директорки Софійського заповідника і зустрітись з нею біля пам’ятки, щоб разом оглянути пошкодження.
Та повертаючись до 00-х: з відходом в минуле радянської влади й зміни керівництва, дослідження Софії значно активізувалося.
«Тепер ми можемо прямо сказати: неправда, що Софія Київська така сама за віком, як Софія в Новгороді(Росія) чи в Полоцьку(Білорусь). Ні! Київська Софія – на покоління старша за них.
Фрески Софії
Національний заповідник «Софія Київська»
Чому ж тоді це так подавалося? Бо це відповідало радянській доктрині: мовляв, усі ми «братні народи», всі «одночасно» розвивалися, всі ми вийшли «з однієї колиски«, – говорить Нікітіна.
Надії Нікітенко разом з колегами вдалося довести, що Софію Київську було закладено на початку XI століття. Саме пані Надія в академічний спосіб довела, що Софію заклав князь Володимир Великий. Сталося це у 1011 році – про це свідчать графіті, фрески, мозаїки. А завершив будівництво його син Ярослав у 1018 році.
Саме за фактом цього дослідження увесь світ за рішенням ЮНЕСКО відзначив тисячоліття Софії Київської у 2011 році. Це було офіційне визнання на міжнародному рівні.
«Це одне з найважливіших перетворень останніх десятиліть. Як співробітниця Софійського заповідника, я можу сказати: буквально на моїх очах змінилося все життя пам’ятки на краще. І навіть зараз, у час війни, ми намагаємося зберігати Софію якнайкраще«, – додала Нікітенко.
Віднайдені нові фрески в інтер’єрах Софії.
Національний заповідник «Софія Київська»
Епілог. Софія Київська тепер
Внаслідок масованого обстрілу частково обвалився карниз на апсиді Софії Київської. Своє занепокоєння висловили Міністерство закордонних справ, Рада церков України, а через візит представників ЮНЕСКО, у день запису цієї розмови, храм закрили для відвідувачів.
«Це стривожило не лише нас, а й усе людство. Бо існує давнє повір’я: доки стоїть Софія – стоятиме Київ. А з ним – і ми«.
Пошкодження фасаду внаслідок російського обстрілу
Зараз богослужіння у Софії не ведуться так само як і в радянські часи. Та причина полягає не в атеїзмі.
«Софії – тисяча років. Як стара людина, вона потребує особливого догляду. Її треба буквально «не турбувати», щоб вона стояла ще століттями. Якщо б тут діяла церква — щоденні служби, маси людей, – це б руйнувало мікроклімат. А він, своєю чергою, шкодив би мозаїкам, фрескам, архітектурі«.
Для прихожан знайшли альтернативу, яка вдовольнила і духовенство, і дослідників Національного заповідника «Софія Київська». До ансамблю храму належиться трапезна Софіївського монастиря, вона ж церква Ярослава Мудрого. Там щодня проводяться відправи.
«Ми маємо дуже добрі стосунки з Православною Церквою України. Проводимо спільні конференції, консультуємося одне з одним, співпрацюємо як рівні партнери. Тобто нині є місце і церкві, і науці. А головне – пам’ятка зберігається. І це дуже, дуже важливо«.
