Хто ми? Чим відрізняємось з-поміж інших націй? Як це – робити вибір і будувати власну українську ідентичність? Як ця ідентичність перетинається з сексуальністю? Як ідентичність увиразнюється в українській мові? УП.Культура зібрала добірку книжок про кризу національної ідентичності. Кризу, з якої постає сила.
До цієї добірки увійшли легендарні тексти класиків, а також новіші твори про воєнну реальність. Усі вони – про відшукання себе. І, звісно ж, про патос, ерос і танатос.
Обкладинка перевидання 2015 року, видавництво «Комора»
На зламі XX і XXI століть культовий текст Оксани Забужко викликав скандали й бурхливі обговорення. Однак і тепер, майже 30 років по першій публікації, він зачіпає болючий нерв. Інтелектуалка порушує табуйовані теми, розкуто говорить про тілесність і травму, а головна героїня брудно лається, що зовсім негоже для радянської жінки. І для пострадянської теж.
«Польові дослідження…» – це автобіографічний роман водночас про жіночий досвід та національну ідентичність. Головна героїня Оксана закохується у хамовитого художника Миколу К.. Їхні деструктивні стосунки (сьогодні їх називають аб’юзивними) приносять жінці фізичний і душевний біль. Особистий травматичний досвід взаємин героїні переплітається з травмою громадянки постколоніальної держави, яка щойно відновила власну незалежність. Недарма в романі письменниця згадує нобелівську лауреатку Тоні Моррісон, яка досліджувала жіночу ідентичність і постколоніальні реалії.
Персонажка погоджується на менше, гірше – токсичного чоловіка, який не вміє поважати та слухати партнерку, але на свого, зрозумілого, чия поведінка є впізнаваною. Її стримує страх жінки супроти чоловіка та українки супроти світу, який згодом перетвориться на незрушне прагнення будь-що захистити власні кордони.
Обкладинка книжки від Meridian Czernowitz, 2019
Один із найважливіших сучасних текстів про кризу національної ідентичності. На жаль, у папері книжку не знайти, бо наклад закінчився, а нових тиражів поки немає. Але є безоплатне аудіо з оригінальними інтонаціями, начитане самим Рафєєнком.
Колись російськомовний автор з Донецька, Рафєєнко перетворив на роман спостереження за власним переходом на українську мову. Головний герой «Мондеґріна» – Габріель Богданович Габінський, або просто Габа. Інтелектуал і викладач, він переселився з Донецька до столиці на початку російської війни в 2014 році. І тепер намагається там облаштуватися й опанувати українську.
Оскільки герой вивчає її, зокрема, з перлин народної мудрості, то йому являється Кобиляча голова з однойменної народної казки. Вона стає його вчителькою – навчає правил і премудростей слововживання. Але й мучителькою водночас, бо її фантасмагорична постать повсякчас супроводжує Габу – і вдома, і серед людей. Кобиляча голова дошкуляє навіть сексуальному життю героя.
Так само, як Габа-хлопчик, якому бабуся читала українські народні казки проти ночі і який яскраво уявляв жаску персонажку й відчував великий страх, дорослий Габа переживає екзистенційний жах, відрікаючись від певної частини власної ідентичності – російськомовної.
Герой намагається з’ясувати, «що таке українська суть, якщо її порівнювати, скажімо, з російською». Він прагне відділити українське від усього іншого та створити нову проукраїнську пам’ять. Чи зуміє Габа вийти живим із національно-езотеричних змагань з Кобилячою головою та витворити нову ідентичність?
Обкладинка книжки від Видавництва «Лабораторія», 2023
Опублікований у 2023-му, роман Анастасії Левкової став бестселером. Це історія про Крим і пошук національної ідентичності через ідентичність регіональну. Безіменна головна героїня (згодом дізнаємось її ім’я) виростає у зросійщеному Криму, чия велич визначається дотичністю до «великого» російського.
Відповідно до агресивної пропаганди й шкільної учительки, острів славетний, бо оспіваний усілякими пушкіними, толстими та чєховими. Разом з тим тут існує також велика кримськотатарська спільнота, з якою героїня у дитинстві має тісний зв’язок – і то такий, що мимоволі вивчає кримськотатарську.
Десь там, на материку, водночас існує Україна, до якої вже дорослою персонажка вирушить після окупації Криму. Під час від’їзду та прощання з островом читач уперше почує її ім’я – Оксана. Авторка коментує, що тоді героїня вже не в Криму, але ще не на материку. Однак вона вже зробила вибір – бути українкою в Україні. Остаточне усвідомлення про власну ідентичність до Оксани Утаєвої надійде пізніше тернистим шляхом важливих осяянь і рефлексій.
Обкладинка книжки від Видавництва Старого Лева, 2019
Глибокий психологічний роман про Революцію на граніті й молоде покоління українців і українок, які і жовтні 1990 року вийшли з вимогами до чинної влади на Майдан Незалежності (тоді ще Площу Жовтневої революції). За книжку «Іван і Феба» письменниця отримала Шевченківську премію в 2021-му. У видавництві закінчився тираж книжки, можна пошукати в книгарнях чи бібліотеках.
Іван – один із учасників студентського антирадянського руху. На Майдані він був охоронцем, «тримав периметр» і не голодував разом зі студентами. Хоч і був поруч, він наче й не був причетним до революції. А ще приховував свою участь від матері-тиранки Маґріти. Іван, як усі, боїться переслідування КДБ, і на його горе з’являється агент Сашко, з яким героєві начебто вдається порозумітися.
Тривога й страх, закладені в колективній свідомості українців у радянські часи, тяжіють над Іваном дамокловим мечем. Він розгублений – не розуміє, як жити далі. Тому діє за інерцією – одружується із замріяною поеткою Фебою та облаштовує класичну патріархальну сім’ю. У ній від безсилля й неспроможності чоловіка жінка стає владною. Несвідоме тривання призводить до того, що Іван і Феба стають самотніми вдвох, абсолютно відчуженими, тож народжується ще одна скалічена сім’я, яка або мовчить, або кричить.
Обкладинка книжки від Видавництва «Комора», 2023
Це історія про вибір української ідентичності, який здійснюють дуже різні чоловіки й жінки у довоєнному зросійщеному Харкові. Домогосподарка Уляна, зневажена чоловіком і донькою-підліткою. Таксист Микола, якого побоюються, не хоче бути Коляном.
Любка – за словом до кишені не полізе й легко перемагає в словесних герцях. Ліза, яка потерпає від родинних чвар і якій мама й бабуся оголосили бойкот. Цих людей об’єднує щире бажання опанувати й перейти на українську мову в спільному розмовному клубі. Вони роблять свої непевні кроки, а їхні друзі та рідні не те щоб не підтримують, а насміхаються чи й зовсім не приймають їхнього важливого рішення.
Перехід – це не лише спроба українізуватися, а й межовий стан, за якого персонажі й персонажки намагаються подолати власні травми й біль. А ще – змінити в дечому свою долю. Уляна прагне бути почутою й коханою. Микола хоче, щоб його сприймали серйозно й без дивного остраху. Ліза мріє мати безпечний простір для самовираження. Любка – помиритися з єдиним сином. А що як разом із переходом на українську їхні життя зміняться на краще?
Обкладинка Видавничого дому «Букрек», 2024
Філософсько-соціальний роман «Апостол черні» – останній великий текст Ольги Кобилянської, знаної майстрині психологічного реалізму та інтелектуальної прози. Написаний упродовж 1921–1926 років, роман заборонили у підрадянській Україні як націоналістичний. Це й не дивно, бо ж текст про тогочасну інтелігенцію рясніє щирим патріотизмом і запалом до боротьби за українську національну ідею.
У центрі роману – українець Юліан Цезаревич, який під твердою рукою деспотичного батька виростає з чутливого хлопчака у відповідального юнака. Він цікавиться класичною філологією, захоплюється звитяжними давньогрецькими й давньоримськими постатями – навіть прізвище свідчить про його стосунок до славетних українців.
У роду Цезаревичів були військові та богослови – так звані «апостоли меча» та «апостоли черні». Перед Юліаном постає три шляхи: військова кар’єра, священнослужительство та філологія.
Велика інтрига роману – чи скориться Юліан Цезаревич очікуванням і таки стане апостолом черні, служителем народу, як того прагнуть його родина і духовний наставник отець Захарій? Чи таки стане апостолом меча, догодивши собі? Книжка актуальна у світлі великої війни, коли безліч українців і українок обирає захищати державу.
Обкладинка перевидання від Видавництва Старого Лева
Ще один знаменитий текст із 1990-х. Роман про розпад російської імперії, постколоніальне буття та пошук української ідентичності. Головний герой Отто фон Ф. – і блазень, і пророк – проживає один день у Москві. Але який то день! Він потрапляє в різноманітні кола – від темної голоти в обдертих кабаках до можновладців, які розкошують у підземному місті під столицею.
Він бачить триметрових пацюків в московському метро та потрапляє на гачок до КДБ, а відтак переживає межовий екзистенційний досвід, наближений до смерті. Опинившись на території не своєї держави, Отто фон Ф. прагне викорінити з себе будь-який радянський чи російський вплив.
Так, через трилер, сатиру та фантасмагоричні видіння Андрухович показує, як українець-інтелектуал у постколоніальній державі позбувається маргіналізованості радянської людини й перетворюється на свідомого європоцентриста. Тим часом здеморалізована «імперія подихає», а ми з нетерпінням чекаємо її кінця.
