У квітні 2022 року Росія фактично зірвала мирні переговори з Україною, внісши до проєкту договору пункт про те, що вона матиме право вето при ухваленні відповіді міжнародної спільноти в разі повторного нападу на Україну.
Джерело: The New York Times із посиланням на джерела та проєкти угоди
Деталі: Видання 15 червня опублікувало в повному обсязі проєкти мирного договору від 17 березня і 15 квітня 2022 року, в яких викладено конкуруючі пропозиції та пункти згоди обох сторін, а також «комюніке» на переговорах у Стамбулі 29 березня, в якому підсумовано запропоновану угоду.
Реклама:
Документи були надані виданню українськими, російськими та європейськими джерелами і підтверджені як автентичні учасниками переговорів та іншими близькими до них людьми. Деякі аспекти цих документів вже були оприлюднені, але більша частина матеріалу раніше не розголошувалася, йдеться в матеріалі.
Окрім вивчення документів, The Times провела кілька місяців, інтерв’юючи понад десяток українських, російських і західних чинних і колишніх посадовців та інших осіб, наближених до переговорів, серед них – троє членів української переговорної команди.
Як пише видання, вивчення документів показує, що сторони конфліктували з таких питань, як рівень озброєнь, умови потенційного членства України в Європейському Союзі, а також українські закони про мову і культуру, які Росія хотіла скасувати. Українська сторона на переговорах погодилася відмовитися від членства в НАТО і змиритися з російською окупацією частини своєї території, але відмовилася визнати російський суверенітет над ними. Росія також вимагала від України зробити російську мову офіційною.
«Росія, приголомшена запеклим опором України, здавалося, була відкрита до такої угоди, але врешті-решт не погодилася на її найважливіший компонент: домовленість, яка зобов’язувала інші країни стати на захист України, якщо вона знову зазнає нападу», – пише видання.
NYT ознайомився з англомовною версією проєкту договору від 17 березня, яку Україна надала західним урядам. Так, на той час Україна прагнула отримати згоду Росії на міжнародні «гарантії безпеки», за якими інші країни – в тому числі союзники України, які також підпишуть угоду, – стануть на її захист, якщо вона знову зазнає нападу. Вона хотіла, щоб договір поширювався на «міжнародно визнані кордони України», навіть коли російські війська все ще намагалися захопити Київ.
Україна хотіла, щоб її союзники були зобов’язані за договором втрутитися, якщо на неї знову нападуть, наприклад, шляхом «…закриття повітряного простору над Україною, надання необхідної зброї, використання збройних сил з метою відновлення і подальшого підтримання безпеки України як постійно нейтральної держави».
Російська команда хотіла, щоб Україна і всі інші підписанти договору скасували санкції проти Москви, які вони застосовували з 2014 року, і публічно закликали інші країни зробити те ж саме. Україна повинна була віддати весь східний Донбас і визнати Крим частиною Росії. Список з семи пунктів був спрямований проти національної ідентичності України, включаючи заборону називати вулиці іменами борців за незалежність України.
Проєкт містив обмеження на чисельність українських збройних сил і кількість танків, артилерійських батарей, військових кораблів і бойових літаків, які країна могла б мати в своєму арсеналі.
Американські чиновники були стурбовані умовами можливого договору. На зустрічах з українськими колегами високопосадовець згадував: «Ми тихо говорили: «Ви ж розумієте, що це одностороннє роззброєння, чи не так?»
За словами європейського дипломата, лідери Польщі побоювалися, що Німеччина або Франція можуть спробувати переконати українців прийняти умови Росії, і хотіли цього не допустити.
Тому на зустрічі з лідерами НАТО в Брюсселі 24 березня президент Польщі Анджей Дуда підняв текст проєкту угоди від 17 березня, розповів дипломат, який був присутній на зустрічі. «Хто з вас його підпише?» – запитав Дуда своїх колег. Жоден з лідерів НАТО не відгукнувся.
29 березня представники Росії та України зустрілися в стамбульському палаці на Босфорі. Тоді росіяни, схоже, схвалили українську модель нейтралітету і гарантій безпеки і менше наголошували на своїх територіальних вимогах, йдеться у статті.
Україна підсумувала запропоновану угоду у двосторінковому документі, який вона назвала Стамбульським комюніке, але так і не опублікувала. Статус Криму мав бути визначений протягом 10-15 років, при цьому Україна обіцяла не намагатися повернути півострів силою; Зеленський і Путін мали зустрітися особисто, щоб завершити мирний договір і домовитися про те, яку частину української території Росія продовжуватиме окупувати.
У комюніке, наданому The Times українським учасником переговорів, описувався механізм військового втручання інших країн у разі повторного нападу на Україну – концепція, яку українці назвали статтею 5, посилаючись на угоду про взаємну оборону, що міститься у статті 5 Договору про членство в НАТО.
На думку українців, обов’язкові гарантії безпеки були основою потенційної мирної угоди, яку могли б підписати багато країн: «Можливі країни-гаранти: Велика Британія, Китай, Росія, США, Франція, Туреччина, Німеччина, Канада, Італія, Польща, Ізраїль».
«Держави-гаранти і Україна погоджуються, що в разі агресії, будь-якого збройного нападу на Україну або будь-якої військової операції проти України, кожна з держав-гарантів, після термінових і негайних консультацій між ними … надасть … допомогу Україні, як постійно нейтральній державі, що зазнала нападу …», – йшлося в комюніке.
Але російські офіційні особи публічно посилали змішані сигнали про те, чи дійсно Кремль готовий підписати угоду. За словами учасників переговорів, росіяни та українці повернулися до багатогодинних переговорів по відеозв’язку, обмінюючись проектами договорів через WhatsApp.
10 квітня провідний переговірник від України Давид Арахамія у своєму повідомленні у WhatsApp українській команді написав, що говорив із російським мільярдером Романом Абрамовичем, який відігравав закулісну роль у переговорах. Той, за словами Арахамії, «говорив зі своїм босом», тобто Володимиром Путіним, який закликав учасників переговорів сконцентруватися на ключових питаннях і працювати над ними швидко. Учасник групи WhatsApp показав це та інші повідомлення журналістам The Times.
Один з українських учасників переговорів сказав, що вважає переговори блефом з боку Путіна, але двоє інших назвали їх серйозними.
15 квітня російські учасники переговорів надіслали на стіл свого президента 17-сторінковий проєкт договору.
Як і в попередній версії, проект від 15 квітня містить текст, виділений червоним кольором, що підкреслює спірні питання. Але такі позначки майже повністю відсутні на перших сторінках договору, де з’явилися пункти, щодо яких було досягнуто згоди.
Отже, у варіанті від 15 квітня учасники переговорів погодилися, що Україна оголосить себе постійно нейтральною державою, хоча їй буде дозволено приєднатися до Європейського Союзу.
Значна частина договору «не поширюватиметься» на Крим та іншу частину території України, яка буде визначена пізніше – це означає, що Київ змириться з російською окупацією частини своєї території, не визнаючи російського суверенітету над нею.
Але залишалися суттєві розбіжності. Росія хотіла, щоб дальність польоту українських ракет була обмежена 25 милями (40 км), в той час як Україна хотіла 174 милями (280 км) – достатньо для ураження цілей по всьому Криму. Росія все ще хотіла, щоб Україна скасувала закони, пов’язані з мовою та національною ідентичністю, а також відвела українські війська в рамках припинення вогню.
У російській пропозиції щодо припинення вогню зазначалося, що Україна має вивести свої війська на власній території «в місця постійної дислокації або в місця, узгоджені з Російською Федерацією».
Однак, як пише видання, найбільша проблема виникла у статті 5. У ній йшлося про те, що в разі чергового збройного нападу на Україну «держави-гаранти», які підпишуть договір – Великобританія, Китай, Росія, США і Франція – стануть на її захист.
Дослівно: «На превеликий жах українців, відбулося суттєве відхилення від того, що, за словами українських переговірників, обговорювалося в Стамбулі. Росія додала пункт про те, що всі держави-гаранти, включно з Росією, мають схвалити відповідь у разі нападу на Україну. По суті, Москва могла знову вторгнутися в Україну, а потім накласти вето на будь-яку військову інтервенцію від імені України – на перший погляд абсурдна умова, яку Київ швидко визначив як таку, що розриває угоду…
Після цієї зміни, за словами одного з членів української переговорної групи, «ми не були зацікавлені в продовженні переговорів».
Більше деталей: Видання також повідомляє, що нещодавно президент Володимир Зеленський на зустрічі з європейським колегою пообіцяв продовжувати боротьбу, за словами європейського дипломата, який був присутній на зустрічі.
«Якщо ми не досягнемо прогресу цього року, ми спробуємо знову наступного року. І якщо ми не досягнемо прогресу в наступному році, ми спробуємо ще раз наступного року, і ще через рік», – переказує NYT слова Зеленського.
Що передувало: У квітні цього року імецьке видання Die Welt описало проєкт угоди між Україною та РФ від 15 квітня 2022 року на 17 сторінках, однак динаміка та деталі переговорів не були відомі.
