«Я зняв цей фільм випадково. Камера на шоломі включилась і записала півтори години відео з окопу, в якому я з побратимами опинився під час контрнаступу влітку 2023 року. Спочатку я хотів видалити це відео. Але врешті вирішив показати його. Без монтажу, з початку і до моменту, на якому запис обривається«, – так свій фільм «Реал« Олег Сенцов представив глядачам, що зібрались на прем’єрний показ у столичному Будинку кіно 18 лютого.
Для УП.Культура огляд на цей фільм написав кінокритик, який нині перебуває в лавах ЗСУ Ярослав Підгора-Гвяздовський.
Вихід в український прокат гіперреалістичного фільму Олега Сенцова з відповідною назвою «Реал» знаменує собою момент докорінної трансформації документального кіно.
Писати про цей «фільм«, який ніякий не фільм, мені видається доречним з особистісного куту зору, чого я, здається, ніколи в житті не робив. Бо як кінокритик потрапив на війну, де кіно нема, а є лише війна. І ось зараз з’явилася дивна й неочікувана нагода, унікальна для кінокритика, написати про війну, зняту кінорежисером, яким був Сенцов за довоєнною професією, без використання прийомів кіно. Тобто перед глядачем буде реальна війна, не змонтована, як монтують режисери-документалісти, а представлена перед його очі немов вікно, в яке дозволено буде зазирнути всім, хто насмілиться дивитися війну без ефектів, акцентів та образності.
Сенцов представив свій фільм у Києві
надано Arthouse Traffic
«Реал» є єдиним, цільним 1,5-годинним шматком одного бою, який було знято технічною нашоломною камерою Олега Сенцова, коли його штурмовий підрозділ брав участь у складі 47-ої бригади в українському контрнаступі на запорізькому напрямку влітку 2023-го року. В цю бригаду перевелися кілька десятків моїх побратимів зі 112-ої бригади за рік перед цим. Троє з них – про яких я знаю – загинули в перший місяць контрнаступу.
Назва «фільму» Сенцова дає трохи більше фільмовості своєю поліфонією сенсів, бо спершу обігрує реальність як поняття. Все, що відбувається в кадрі, є винятково реальним, здійсненим саме так, у той час і в такій послідовності, позбавленій перебудовування, будь-якого штучного забарвлення і додавання чогось стороннього.
По-друге, назва «фільму» походить від назви позиції, посадки, лісосмуги, що розташована за 60-80 кілометрів від Запоріжжя.
По-третє, назва самої позиції походить від однойменного футбольного клубу. І тут річне в тім, що сам Сенцов є футбольним фанатом – адже не він давав назву позиції. А в тому, що позиції називають за певною системою кодування і за певною тематикою. Причому купно, по кілька десятків одночасно – щоб не було прив’язки ні до конфігурації, ні до географічного розташування, яке міг би легко зчитати ворог.
«Реал» має певну винятковість для мене, певну містичну особливість – саме ця позиція (одна з багатьох) була щоденно в мене перед очима, коли я спостерігав за тим, що відбувалося на лінії бойового зіткнення, по комп’ютерних картах не так далеко від місця подій. Це було кількома місяцями пізніше, після «зйомок» Сенцова, після вгрузання контрнаступу в багатошарову, набудовану за цей час російську оборону.
Так само «Реал» – чи точніше його місцерозташування – час від часу траплявся в перехоплених ворожих радіоперемовинах. Ми щоденно їх аналізували, шукаючи корисну для нас інформацію. Тоді ми чули і про задум висунутися до таких-то наших позицій, і про плани їх обстрілювати, і про захоплення ними наших як полонених, і про називання ними своїх же «одноразкамі», і загалом невпинний мат.
Кадр з фільму «Реал»
Натомість треба сказати, в «Реала» як події, як шматка бою, є свій сюжет. Ми бачимо другу половину того, що почалося перед цим: підрозділ Сенцова висунувся на виконання задачі і був змушений спішитися та переміститися в окоп, виритий між нашими і ворожими позиціями. В цей час, паралельно, під вогонь ворога потрапив інший підрозділ, якому терміново потрібні були і бойовий комплект, і евакуація. Ні те, ні інше чомусь не вдавалося доставити й зробити.
Сенцов опинився в ролі координатора місії, чуючи одних і передаючи почуте іншим. Але бій по суті не припинився, і обстріл триває весь час. Це чутно дуже добре. І тут треба зауважити, можливо, єдину штучну річ – професійну обробку звуку, який прагне занурити глядача в кінотеатрі просто в цей окоп, оточує прильотами і виходами, вибухами, скреготом гусениць, закликами «До бою!»… І це саме те, що важко передати глядачеві, хоча, гадаю, дуже хотілося б Сенцову.
Коли нас в березні 22-го під Києвом обстрілювали 120им калібром, ймовірно, зі САУ «Нона», я добре запам’ятав і це відчуття, і цей звук, і деталі. Тоді забажав описати почуте й зауважене. У нас було двоє 300-х. А «цікаво» те, що один із них, кумедно поранений в м’яке місце, швидко одужав і невдовзі перевівся в ту саму 47-му бригаду. І саме з «Реалу» взяв участь в реальному до болю контрнаступі в червні 2023-го.
Сенцов сидить в окопі завглибшки 2–2,5 метри, координує під’їзд нашої техніки до іншого підрозділу, що перебуває в скрутному становищі через брак БК і наявність 300-х, і нічого сам зробити не може. Бо пересуватися технікою небезпечно – її легко підбити, особливо, якщо це не М2 (згадуваний у фільмі «Бредлі»), здатний витримувати автоматні кулі, протитанкові ракети чи дрони-камікадзе. А наші мали тоді «Бредлі» небагато.
Не може Сенцов висунутися з окопу й самотужки рухатися пішки – обстріл постійний і щільний та й ще час – посеред дня. І ніякої зеленки навкруги нема – позиція розташована в полі, яке, може, колись і було частиною зеленки, але вже давно виглядає, як Серебрянський ліс, викошений до трави.
В цій ситуації все, що відбувається на екрані – це стояння і легке пересування хлопців, їхні розмови, часом втискання в стіни окопу, коли прилітає особливо близько. Так само ми втискалися в стіни ще недобудованого нами бліндажа, слухаючи, як прильоти все наближалися й наближалися. Тоді, навесні 22-го, після ворожого обстрілу, відразу, контрбатарейно, по росіянах відпрацювала наша БМ-21, в народі – «Град».
І тут, у «Реалі», бій над головою Сенцова відбувався в обидві сторони: летить від росіян до нас, а потім від нас – до росіян. І так весь час, не замовкаючи, цілком даючи глядачеві наочно підтвердити інформацію про кількість щоденно вживаного боєкомплекту і, відповідно, про потребу й надалі використовувати нами стільки ж у протистоянні з ворогом. Інакше – програш. Або замінити снаряди дронами – та це інша історія.
Поки ж Сенцов сидить, замурований шквалом вогню в окопі, намагаючись навіть у такому, замурованому, стані допомогти іншим, що перебувають в значно гіршій ситуації – саме по них працюють росіяни і саме їм потрібна евакуація. Сенцов виконав свою несподівану місію. По ходу. Хоча робив-то зовсім інше.
…Фільм «Реал» простіше і правильніше назвати словосполученням «життя Сенцова». По суті й по формі це одне й те саме. Це живий і вібруючий переповнений адреналіном шматок життя Олега Сенцова, кінорежисера і активіста, колишнього в’язня путінського режиму, ексбізнесмена та фаната комп’ютерних ігор, а тепер воїна і командира, неодноразово пораненого, але все одно в строю. Дай, Боже, йому здоров’я і нам всім реальної перемоги!
